Так склалося життя, що коли Наталі було 12 років, ми з її батьком розлучилися, а через невеликий проміжок часу я стала жити з новим чоловіком. Дочка жила зі мною, та в один час нам з стало дуже скрутно з фінансами, і було вирішено разом з чоловіком, їхати на заробітки. Наталя на той час, а це чотири роки, переїхала до батька. Тепер не можу собі цього пробачити, мало того, що вона ревнує до сестрички, вона ще й стала геть не керованою. Вседозволеність Ігоря зробила свою справу.
Я просто не розумію, що мені робити далі. Моїй доньці скоро 18 років і після повноліття боюся її зовсім втратити. Все почалося після нашого з чоловіком розлучення. Нашій доньці Наталі тоді було 12 років. Вона звинувачує в розлученні мене, так як у мене нова сім’я, а чоловік так і живе один.
Так склалося, що після розлучення я знову вийшла заміж, майже відразу. Наталочку я спочатку забрала з собою. Незабаром у нас з’явилися дуже серйозні фінансові проблеми, довелося мені і моєму новому чоловікові виїхати, щоб заробити грошей.
Ситуація була неймовірно серйозною, було закладено житло наше і батьків. Щоб розрахуватися з боргами довелося працювати 4 роки в чужій країні. Весь цей час Наталя жила з батьком. Її батько не погана людина, але доглядати за донькою виявився не здатний. В неї була вседозволеність.
Вона з 8 класу фарбувала волосся у різні кольори, в 9 класі зробила тату. Я себе анітрохи не виправдовую, я не змогла з дочкою знайти вчасно спільну мову. До розлучення у нас були дуже хороші з нею стосунки. Але після розлучення вона так і не змогла мене пробачити. У мене від другого шлюбу з’явилася дитина, до якої вона досі мене ревнує.
Коли Наталя фарбувала волосся, я її лаяла, лаяла за тату, а колишній чоловік не лаяв, тому й був ідеальним, на її погляд, батьком.
Коли я приїжджала на вихідні додому і намагалася забирати доньку, щоб побути з нею, вона все частіше не хотіла цього, я не була їй цікава. У цьому році вона закінчила школу і поступила вчитися в інше місто.
А через два місяці ми дізналися, що вона зв’язалася з дуже поганою компанією. Ми її відразу забрали додому. Спочатку вона жила у мене і я думала, що тепер-то я ні за що не залишу її. Але вона втекла через 4 дні. Ми її знайшли, поговорили, і вона попросилася назад до батька, обіцяла, що виправиться і все буде добре.
Ми її відвезли, думали, може, звідти не буде тікати. Але через тиждень вона і звідти втекла. Та найгірше те, що батько тільки через добу зрозумів, що дома Наталі немає. І шукала її я, а Ігор сказав, що ніколи шукати, так як він заробляє гроші. Зараз він хоче її знову відправити на навчання. Зі мною вона спілкуватися не хоче. Каже, що після повноліття я до неї взагалі не підійду.
Як мені з цим жити? Як подіяти на дитину. Я ж її так люблю…
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
