fbpx
життєві історії
Так склалося життя, що я виховую одна чотирьох дітей. Трьох я вимолила у Боженьки, як тільки ми з Антоном відгуляли весілля, а четверту донечку Яну, ми удочерили після того, як моя сестра стала ангелом. Легко не було, але я справлялася. На річницю весілля я запланувала з чоловіком з’їздити в те місце, де у нас було весілля. Та Антон і тут вирішив мене здивувати. Мало того, що він дуди запросив друзів, Антон ще й наговорив мені різних небилиць

Так склалося життя, що я виховую одна чотирьох дітей. Трьох я вимолила у Боженьки, як тільки ми з Антоном відгуляли весілля, а четверту донечку Яну, ми удочерили після того, як моя сестра стала ангелом. Легко не було, але я справлялася. На річницю весілля я запланувала з чоловіком з’їздити в те місце, де у нас було весілля. Та Антон і тут вирішив мене здивувати. Мало того, що він дуди запросив друзів, Антон ще й наговорив мені різних небилиць.

Я тридцятирічна жінка, яка виховує чотирьох дітей: троє моїх рідних, а найстаршу дівчинку я удочерила, коли не стало моєї сестри. Я не збираюся скаржитися, просто хочу розповісти вам про те, що навіть залишившись без підтримки, я щаслива

Коли мені виповнився двадцять один рік, я вийшла заміж за хлопця, якого щиро покохала. Наші стосунки з Антоном були схожі на казку. У нашій родині ніколи не було жодних суперечок.

Коли ми відгуляли весілля, то відразу хотіли стати батьками, але як ми не намагалися у нас нічого не виходило.

Лікарі говорили, що маю мізерні шанси самостійно стати мамою, в моєму випадку єдиний вихід — це клініка, де мені допоможуть.

Ми з чоловіком вирішили, якщо шансів у нас практично немає, то спочатку ми поживемо для себе, а потім просто усиновимо малюка. Я не втрачала надії і щодня молилася про те, що Бог послав нам малюка і вже за три місяці я дізналася, що при надії. Спочатку у нас з’явилася донька, а через два роки і синочка нам Боженька подарував, потім через два роки знову цікавий стан та народження ще однієї донечки.

З кожним днем ​​наші стосунки з Антоном ставали дедалі гіршими. Я як могла намагалася врятувати наші стосунки. Якось я вирішила, що було б непогано з’їздити туди, де проходило наше весілля, я думала, що якщо ми поживемо в тій атмосфері, то може все й налагодиться.

Мене дуже засмутило те, що чоловік запросив з нами в поїздку і своїх друзів для того, щоб не залишатися віч-на-віч зі мною.

Моя впевненість у собі танула з кожним днем, та до того ж я після появи трьох малюків погладшала на двадцять кілограмів. Нашій наймолодшій донечці на той час ледве виповнилося пів року.

Несподівано я занедужала, проте Антон не звертав на мене жодної уваги.

Далі – гірше. Я не витримала і запитала: “Що я маю зробити, щоб ти звернув на мене свою увагу?” Антон холодно подивився на мене і відповів: “Я для такої як ти, ніколи не робитиму нічого”.

Я вирішила піти до мами. Я сподівалася, що він схаменеться і постарається нас повернути… Я помилилася! Як виявилося, Антон спеціально себе так поводив, щоб я не витримала і пішла від нього.

Перший рік мого життя без чоловіка минув як в тумані я дуже багато працювала, тому що Антон ніяк нам не допомагав. Крім того, я приділяла увагу дітям і собі. Незважаючи на те, що я схудла на двадцять кілограмів, у мене не виникло любові до себе. Я зайнялася духовними практиками, спрямованими на прийняття себе та ситуації загалом. В цей час я знову знайшла себе.

Я вирішила купити невеличкий будиночок в Карпатах – це була моя давня мрія. Це був найкращий час для того, щоб втілити в життя все, про що я мріяла.

Після того, як я покинула столицю, я ні секунди про це не пошкодувала. Багато хто мене не розумів, а багато хто, навпаки, підтримував. У цей момент я керувалася лише своїми почуттями. Я була впевнена в тому, що я ще зустріну свого чоловіка, за якого вийду заміж і буду щаслива. Я раджу всім жінкам, які залишилися одні з дітьми не втрачати віри у майбутнє та йти до своєї мрії.

Я забула розповісти, як до мене потрапила племінниця. Мій чоловік був хрещеним моєї племінниці, коли дівчинці виповнилося дев’ять років моя сестра пішла з життя і ми вирішили забрати її до себе. Нині їй уже одинадцять років, і ми мешкаємо однією великою родиною.

Ось така моє життєва історія.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!