Сім років Тамара і Андрій прожили разом. Вона очікувала від чоловіка всього, але тільки не зради.
Осінь… Дощова, холодна і нещадна. Третій день за вікном барабанить дощ. Хочеться загорнутися в теплий плед з гарячою чашкою ароматної кави і не дивитися більше в вікно.
Тамара здригнулася від несподіваного телефонного дзвінка. На годиннику майже опівночі… «Хто це? Може щось з мамою?» – злякалася жінка.
– Так! Слухаю! – вимовила стривожено.
– Тамаро, прости за пізній дзвінок… Мені потрібно свідоцтво про шлюб. Я забув про нього, коли йшов…
– Прямо зараз? Серед ночі? Ми ж завтра зустрінемося в суді. Я віддам тобі документ.
– Ні. Ти можеш забути його. А мені дуже важливо, щоб нас завтра розвели. Я заїду зараз.
– Ні! Я не сама. До мене не можна.
– Що значить не сама?
– Це не твоя справа! Під’їжджай до нашої кав’ярні. Я вийду.
Жінка побігла до дзеркала, щоб причепуритися. Андрій хоч і колишній, але повинен розуміти, кого втратив!
Вони розлучилися несподівано. Спокійно, за взаємної згоди.
Сім років подружжя прожило разом. Тамара очікувала від чоловіка всього, але тільки не зради… Дізнавшись, що Андрій бігає до молодшої жінки, вона перша запропонувала розлучитися.
Жінка чекала якихось пояснень, вибачень. Але чоловік вчинив інакше. Він зібрав наспіх речі і пішов, навіть не попрощавшись.
– Ходімо, Лесику. Побачиш свого господаря, – звернулася жінка до лабрадора. Той весело замахав хвостом і швидко побіг до вхідних дверей.
– Лесику! Хлопчик мій! Який я радий! – Андрій обняв собаку. Пес весело скиглив, облизуючи обличчя господаря. – Вітаю. Томо. Прости, що тобі довелося виходити в таку погоду…
– Нічого мені не довелося! Я не заради тебе вийшла, а вигуляти собаку! – гордо промовила жінка.
– Може, зайдемо в кав’ярню? Вип’ємо кави або чаю? Я дуже сумую за Лесиком… Хотів трохи побути з ним.
– Ти в своєму розумі? Хто нас пустить туди з собакою?
– Та ж ніч … Відвідувачів немає. Я домовлюся! – змовницьки підморгнув чоловік.
За невелику винагороду бариста пустив нічних відвідувачів з собакою. Вони сіли за дальній столик і стали чекати замовлення.
– Вибачте, але моя дружина любить чай з молоком. Додайте трохи будь ласка! – звернувся Андрій до офіціанта.
– Колишня дружина! – поправила Тамара.
– Поки що нинішня. Сьогодні у нас ніч перед розлученням. Скоро будеш колишньою! – насупився чоловік.
Лесик ліг на підлогу біля господаря і мирно спав. Подружжя обговорювали завтрашнє розлучення.
Несподівано ідилію порушила нетвереза компанія. Молоді люди, ледве тримаючися на ногах, вимагали у баристи випивки.
– Вибачте. Ви помилились адресою! У нас кав’ярня, спиртних напоїв немає. Тільки чай і кава, – тактовно пояснював молодий чоловік.
– Що ти несеш? Яка кав’ярня? Швидко налий чого небудь міцніше, інакше зараз рознесемо тут все! – обурювався хуліган.
Тамара бачила, як заграли вилиці на обличчі Андрія.
– Хлопці! Вам не пора додому? Батьки не проти, що ви гуляєте по ночах? – крикнув Андрій.
– Чуєш, дядько… Забирай свою курку і сам вали додому! – гаркнув один з хуліганів.
Чоловік швидко піднявся з-за столика. У нього було дике бажання викинути малолітніх хлопців на вулицю. У цей момент в зал увійшли поліцейські і вивели скандалістів.
– Шкода… Не встиг наваляти цим хамам! – шкодував Андрій.
– Ти в своєму репертуарі! Обов’язково потрібно скрізь всунути свого носа! – лаяла його Тамара.
– Просто… Я не можу впоратися з собою, коли тебе ображають! – чоловік опустив очі.
– Згадала нашу зустріч… Адже саме завдяки хуліганам ми познайомилися сім років тому, – посміхнулася Тома.
– Так! Я тоді врятував тебе в парку! І, як справжній герой, одружився на тобі!
Вони розсміялися і почали згадувати щасливі моменти зі свого життя. На якусь мить обоє забули, що у них розлучення через кілька годин. Забули про те, навіщо зустрілися…
– Томо, тільки признайся чесно… Ти збрехала, що не сама вдома? – серйозно запитав Андрій.
– Ні. Не збрехала. Я дійсно не сама. У мене є Лесик! – розсміялася жінка.
– Фух! Любиш ти нерви полоскотати… – видихнув Андрій.
Оглянувшись на всі боки, чоловік піднявся з-за столу і опустився перед дружиною на коліна.
– Що ти робиш?! – тихо прошепотіла Тамара – Піднімись зараз же!
– Не піднімуся! Буду так стояти, поки ти не простиш мене! Я не хочу розлучення…
Тамара перевела погляд на бариста. Той, округливши очі, спостерігав за діями чоловіка. «Ну і нічка… Одні божевільні бродять…» – бурмотів хлопець під ніс.
– Андрію! Не ганьби мене. Я піду зараз…
– Кохана, я тільки зараз зрозумів, як ти дорога мені. Я злякався, що коли-небудь до тебе пристануть хулігани, а мене не буде поруч! Тамаро, я дуже люблю тебе…
– Вставай! Ходімо додому! – промовила жінка, посміхаючись. Вона його кохала. Влна дивилася в його рідні очі і… знову йому вірила. Можливо, вона пошкодує про це потім. А можливо – і ні. Лише життя знає.
Вони вийшли з кав’ярні і, обнявшись, побрели безлюдною вулицею. Лесик біг попереду і весело гавкав, озираючись на господарів. Він розумів, що тепер в його житті знову буде два улюблених хазяїна…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
