Так сталося, що переїхали ми поки що з Ірпеня до батьків чоловіка на Вінниччину, повертатися поки не наважуємося, можливо ближче до літа хіба.
Отже, живемо з чоловіком і моїми свекрами під одним дахом у їхній квартирі, нашому синочку Макарчику лише 2 місяці. Взаємини зі свекрами на жаль дуже напружені, але жити окремо поки що не виходить по фінансам.
Чоловік мій працює один, зарплата маленька, та й ту часто затримують. У мене одна мама, яка живе в іншому місті, допомогти теж особливо не може.
Справа в тому, що батько чоловіка звик, що він голова сім’ї, і вимагає, щоб його слухали всі, зокрема і я. Але в мене є власний чоловік, чому я маю підкорятися практично чужій мені людині?
Все свекрові не так, усім незадоволений, навіть онуком, який, за його словами, заважає йому висипатися. І в цьому, звичайно ж, винна я.
Мало того, що я постійно з маленькою дитиною, так ще й усі домашні обов’язки на мені, я ж вдома сиджу. Я маю прибрати та приготувати вечерю на всіх, а є в мене на цей час чи ні, нікого не цікавить.
Чоловік мовчки все терпить, бо якось батько йому сказав: «Командуватимеш у себе в хаті, а тут я господар».
Свекруха теж йому не сміє суперечити, звикла за роки подружжя робити так, як велить чоловік. Я не розумію таких стосунків у сім’ї, чому треба стверджуватись дорослому чоловікові за рахунок слабких та користуватися нашим безвихідним становищем?
Мене все втомило, мама пропонує приїхати з дитиною пожити в неї хоча б із півроку, але як я залишу одного чоловіка? переймаюся, що за цей час він знайде собі когось, а я з дитиною так і лишусь у мами. Зі мною Ігор не поїде, роботи там для нього немає, а тут хоч якийсь заробіток.
Як батьки чоловіка не розуміють, що таким своїм ставленням можуть зруйнувати нашу сім’ю? Невже їм байдуже, як складеться життя їхнього сина і що їхній маленький онук ростиме без тата? Що за люди такі?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.