Поруч з нами ми купили дуже дешево будинок. У нього й поселили маму чоловіка, яка виїхала до нас з Херсонщини.
Моя мама завжди вчила мене повазі та смиренності. Ми з моїми трьома сестрами чудово засвоїли урок.
Особливо мама готувала нас на той момент, коли в нашому житті з’явиться ще одна важлива жінка – свекруха. Завжди говорила, що треба ставитись до неї з повагою і зуміти налагодити добрі стосунки.
Саме цього я й прагнула, коли вибирала собі кавалерів. Здається, навіть більше до їхніх мам придивлялася, ніж до самих хлопців. Якось був у мене добрих залицяльник. Ми зустрічалися майже рік, і він вирішив познайомити мене з мамою. Я до них прийшла, зняла свої туфлі і пройшла до вітальні. А краєм ока помітила, як мама хлопця ненароком поправила мої туфлі так, щоб рівно стояли.
Я з ними посиділа, мило спілкувалася, але з хлопцем відразу після цього розлучилася. Це ж перший дзвіночок, що в сімейному житті з такою свекрухою все буде за її законами. Мені такого не треба. Але історія моя не про те, а про мою нинішню свекруху Ольгу Павлівну.
З нею у нас у цілому склалися добрі стосунки. Вона ніколи в наше життя не втручалася, сина відпустила з дому без особливої драми. Ми з ними ніколи не жили, одразу переїхали до своєї квартири в інше місто.
Дякую батькам, спільними силами допомогли нам купити квартиру. Бачились зі свекрами рідко, але всіх це влаштовувало.
Ми до них у гості приїжджали на свята, вони у нас теж були кілька разів. З появою онука почали трохи частіше їздити. Загалом мир та гармонія панували в наших сім’ях. Але щастя моє закінчилося одного прекрасного дня.
Свекра нестало. Почалося вторгнення рф в Україну. А так сталося, що поруч з нами ми купили дуже дешево будинок. думали під дачу. У нього й поселили маму чоловіка, яка виїхала до нас з Херсонщини.
Допомогли ми їй із переїздом, обмінялися запасними ключами. Я думала, що це лише формальність, про всяк випадок. Але свекруха сприйняла це як запрошення. І почала заходити до нас, поки ми на роботі.
Спочатку я терпіла, адже треба виявляти повагу. Я думала, вона побігає трохи і їй це втомить. Все ж таки у неї і свій будинок є, де можна господарювати вдосталь, але я не вгадала. Вона продовжувала до нас ходити, стаючи зухваліше з кожним разом.
Спочатку вона просто наводила порядки в нашій квартирі. То посуд перемиє, якщо ми що у мийці залишимо, то комод мені перебере. Одного разу, ще минулого березня, я поспішала вранці і ніяк не могла знайти рукавички. Вивернула все на диван, вирішила, що після роботи зберу. Приходжу, а всі речі стосиками розкладено на комоді.
А якось вона дзвонить мені посеред робочого дня. У мене була нарада, але я вибігла кулею, думала, там щось важливе сталося. А вона мені каже: «Я помітила, що у вашої кішки постійно повна миска корму. Так не можна, кішка захворіє». Я аж оторопіла. Тепер вона мені розповідатиме, як годувати кішку??!
Ну й так триває всі ці місяці. Чесно кажучи, сил моїх більше немає. Мені не подобається приходити додому і розуміти, що тут цілий день хтось господарює. Я розумію, вона це з добрих спонукань робить, але я досить доросла і самостійна для господарювання в своїй оселі. Даремно мені така допомога не потрібна. Скоро білизну мою почне прати, пробач Господи.
Але, що робити, я не знаю. Не хочеться зіпсувати добрі відносини, сьогодні це дуже цінно. Але якось свої межі відстоювати треба. Як поговорити зі свекрухою пом’якше? Дайте пораду, дорогі жінки, бо я так скоро посивію, не витримаю і висловлю все, що думаю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
