Так сталося, що в той же день два місяці тому, коли я стала мамою, я залишилися без дитятка. Я не знала, як житиму далі, адже мені повідомили, що я нікорли більше не стану мамою.
Для мене життя зупинилося, я не жила, а просто існувала у ті дні. Чоловік на фронті, я зовсім сама, рідні далеко. Але у відділення привезли кількох новонародженних з Маріуполя.
Я зрозуміла, що ось у цей момент тільки диво зможе врятувати мене від кроку до прірви.
Не пам’ятаю, звідки з’явилася у мені думка про дитину, але я вирішила взяти малюка з цих привезених діток-сиріт, щоби з’явився сенс.
Молоко я зберегла, а чоловік дуже зрадів, коли я йому повідомила про своє рішення.
Зараз цей малюк, наш Дмитрик – моє щастя. Тепер живу лише заради нього. Він моє все! Коли мені сумно і іноді плачу, він посміхається мені і всі тривоги тануть. Відчуття таке, що не передати словами. Все-таки дива існують.
Ми разом чекаємо нашого тата, дзвонимо йому. Дмитрик мій ангел, який підняв мене з колін. Я дуже чекаю чоловіка, молюся за нього, бо моє кохання до нього тільки зміцнилося.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
