Синочок мій – захисник, а невістка Леся з дитиною переїхали до мене в райцентр зимувати, щоб і за комуналку платити менше, та й світло у нас рідше набагато вимикали тоді, ніж у них у місті.
Я була не проти, адже вже 10 років живу сама, чоловік на небесах. Та й чекати сина і молитися за нього якось легше з невісткою разом.
Онук навчається віддалено, у Лесі теж робота за комп’ютером. Невістка мені іноді допомагає з прибиранням чи щось приготувати, але я, чесно кажучи, сподівалася, що допомоги буде більше. Вони ж з онуком майже весь час за комп’ютерами й телефонами.
Та то таке, розповідь моя не про те. Хочу ще сказати, що гроші невістка мені лиш на комуналку дає,продукти трохи купує, а всю решту своєї зарплати і синової (а вона в нього зараз велика) відкладає на власне житло, про яке вони давно мріють і хочуть придбати після перемоги. Тобто по суті Леся й Ромчик живуть у мене на готовому.
І ось я мала вчора день народження, але так сумно й прикро, як вчора, мені ще не було. Два дні я старалася, готувала, щоб порадувати родину смаколиками, та й знала, що ще куми і сусідка прийдуть привітати мене й посидіти скромно разом за вечерею й розмовами.
Так ось, куми й сусідка подарували по 500 гривень, а от Леся мене лиш тюльпанами привітала від себе, сина й онука. Всього лиш квіточками, яких у мене й так скоро буде повна клумба!
А я ж про велосипед новий натякала, бо мій вже зовсім торохтить і розсипається, а без нього ніяк весною і літом.Невже не можна було? Сумніваюся, що для сина й Лесі це така вже велика сума з їхніми заробітками.
Та є як є – маю тільки тюльпанчики. Ось така вдячність і увага від найрідніших.
Автор – Галина М.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.
