fbpx

Так, треба було покласти все на місце і забути. Але ж це і моя історія! «Я не можу балувати тебе увагою. Ти розумна і розумієш, що інтрижка може коштувати мені кар’єри. А у мене сім’я, син, статус і великі перспективи…»

– Бабусю, ну давай я тобі хоч по хліб сходжу!

– Не треба мені ваших подачок, сама впораюся…

От так завжди. Бабуся веде себе, немов ми їй не рідня, а сьома вода на киселі. Прийдеш до неї в гості з тортом і букетом, а чуєш «слова подяки»:

– Ну, навіщо витратилася? Сама ж ще не заробляєш. З матері, мабуть, тягнеш!..

Ех, ну чому бабуся ігнорує те, що мені давно 23 роки, за плечима універ, а попереду, сподіваюся, світле майбутнє, яке забезпечать і коханий чоловік, і пристойна робота. І давно я не дівчинка, яка клянчить на морозиво у мами…

* * *

Звично не звертаю уваги на бабині шпильки, заходжу на стареньку кухоньку, що не пам’ятає ремонту з моменту будівництва. Сколені чашки з характерним нальотом. Ця каламутна плівка – свідоцтво безпритульності, байдужої жіночої руки. Гуркаю бляшаний чайник на конфорку, мию посуд і нарізаю ласощі. Нічого, нас голими руками не візьмеш. Ще подивимося, хто кого перехитрить.

Сухенька мишка-старенька навмисне спізнюється до столу, коли я кличу. Але все ж, нехай і недовірливо, бере чашку, тягне шматок і їсть. Найголовніше їй – не видати свого задоволення, а мені – радості через своєю перемогу.

– Навіщо прийшла, лисиця?

– Ба, я прийшла, бо рідні люди іноді ходять одні до одних в гості, кажуть добрі слова, піклуються. Мама тобі передавала привіт, тато велів кланятися. Питають, як ти себе почуваєш. Може, потрібно чого. Давай, чи що, ремонт зробимо, он завіса в спальні, дивися, завалиться на голову. Давай я хоча б вікна помию…

– Я сама! Не хочу бути тягарем!

Ось же нерозумна, їй Богу. Острах бере від картини, коли 70-річна божа кульбабка дереться на підвіконня.

Кому потрібна ця самостійність? А люди що про нас скажуть – мовляв, взагалі стару в чорному тілі тримають.

І як нам жити, якщо, не дай Бог, що трапиться?

Психую, нервово кусаю торт і обпікаюся чаєм. Остаточна перемога залишилася за бабкою.

* * *

А ми з мамою ось що придумали. Виманити її з квартири, і потайки помити вікна. А то соромно перед сусідами.

Бабуся вперто не погоджувалася залишати свою юдоль скорботи і печалі, мати давила на жалість і просила, щоб її супроводили до лікарні. Що батько на дачі, Юлька (це я) нібито поїхала у відрядження до чорта в зуби

…А я схопила дублікат ключів, ледь наша «гранд-дама» в капелюшку вийшла з дому. Судячи з суворо стиснутих губ, маму чекало задоволення нижче середнього.

… Завжди в її квартирі я відчуваю запах часу. Звичайно, пахне застарілим пилом, підшивками газет і іншим барахлом, з яким літні люди так неохоче розлучаються.

Я домила вікно (боже, ось вже кара єгипетська – мити височезнне і геть трухляве вікно), я вирішила так.

«Злочин» все одно явний, а якщо так, можна і пил в серванті протерти. Якщо буду захоплена зненацька, що ж, сім бід – одна відповідь.

* * *

Читати чужі листи, звичайно, погано і низько. Але хто встоїть від спокуси, тримаючи в руках зв’язку старих до крихкості конвертів? Не знала, що бабуся вела з кимось листування.

«Моя сильна жінко! Ти повинна зрозуміти, що я не вільний. Але хіба це перешкода для нашого кохання? Ми не можемо бути разом, але… »

Вау, ось що потрапило мені в руки!.. ТА історія, про яку бабуся суворо заборонила запитувати. Хто мій дідусь.

«Народила для себе мамку твою, і вся розповідь, а ти не пхай носика» – цією відповіддю бабуся дуже ображала. Та Бог з тобою, не хочеш – і не треба. У мене тато є. І мама.

…Так, треба було покласти все на місце і забути. Але ж це і моя історія!

«Я не можу балувати тебе увагою. Ти розумна і розумієш, що інтрижка може коштувати мені кар’єри. А у мене сім’я, син, статус і великі перспективи…»

Хм. Такі речі здатний написати бажаній жінці або самозакоханий світський лев, або, як там не є, бовдур. Але бабуся не могла полюбити бовдура, не того польоту птаха. Значить, звичайна для тих часів ситуація – службовий роман. Вона молода і довірлива, а він… він свою чоловічу справу знав.

«У міру можливості я буду допомагати нашій дівчинці. Будь уважна, дитинка повинна бути здоровою, розумною. А знати, хто я, їй поки не треба».

Чим більше я читала жорстокі рядки, де одна людина весь час повинна, а інший не бере на себе ніяких зобов’язань, тим ставало зрозуміліше, чому наша бабуля – така бука. Вона любила і вірила, а він вселяв, що вона повинна бути сильною і нікому нічим не зобов’язаною, ніколи нічого не просити.

* * *

У картонній коробці знайшлася друга пачка листів. Боюся, я здогадувалася і про те, хто відправник, і хто адресат.

«Я ні в чому тебе не звинувачую. Ти вільний чинити як заманеться. Але знову скажу ці слова. Кохала, кохаю і буду кохати. Ти говорив, що від любові нізто не йде в інший світ. Так, туди йдуть від нелюбові. Напевно, для тебе мене не стало».

Я задумливо гладила наївний вензелек в кінці листа. Єдине питання: вона попросила повернути листи або він сам повернув «сліди колишньої пристрасті»? Адже при одному розкладі мій дід міг би зберегти обличчя, піддавшись пориву скривдженої жінки. А ось якщо він сам позбувся більш непотрібних і навіжений речей, коленкор виходить зовсім інший…

* * *

Я сховала листи в сервант. Головне, щоб бабуся не помітила недавніх сліз. Чому вона більше не вийшла заміж? А як тут вийдеш, якщо всю тебе від маківки до п’ят наповнює образа? Ти любиш, йдеш на народження незаконної дитини, яку все дитинство дражнили безбатченком. Ти чекаєш тільки дзвінка свого ненаглядного, його будь-якої звісточки, поспішного холодного поцілунку. А у відповідь отримуєш фразу: «Можеш розраховувати тільки на себе».

У старій вазі лежать простенькі срібні сережки і колечко. Її єдині прикраси. Але бабуля не любила вбиратися, була байдужа до прикрас. Жива жінка може так до себе ставитися?

* * *

У замку поворот ключа, але я не боюся. Ласкаво просимо, можливо, найнещасніша з жінок. Я знаю твою таємницю, але не зраджу.

– От лисиця, так і знала, що обдуриш! Чого приперлася? – обрушується вона відразу.

– Я прийшла допомогти, прийшла сказати, що сумую і хочу дружити з тобою. Пити чай і вести бесіди, розчісувати твоє волосся, ходити по хліб, дзвонити вечорами. Ти потрібна мені, а я потрібна тобі, бабусю…

І вперше відповіддю було мовчання.

Автор: Наталя Кролевець

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page