fbpx

Так тривало ще рік, після чого друг пішов і подав заяву на розлучення: ,,Моєму синові потрібно те й се, грошей у нас не вистачає, а ти туди їх несеш. Хто твоя сім’я вони чи ми? Мого сина до зоопарку не можеш зводити, а ту й у кіно та на атракціони”

Один із моїх друзів одружився досить рано, у 21 рік. У шлюбі прожили лише п’ять років. Нажили якесь майно, квартиру. При розлученні друг все це залишив дружині та дочці, а сам перебрався до батьків.

Аліменти платив вчасно, часто відвідував доньку, дарував багато подарунків. Але в особистому житті не клеїлося, доки на дні народжені познайомився з дівчиною.

Його ровесниця. Із самого початку вона не приховувала, що вже два роки у розлученні і є син. Друга це анітрохи не збентежило.

Спочатку спілкувалися, було кілька побачень. Спочатку все складалося просто чудово. Невдовзі вирішили жити разом.

Оскільки своєї житлової площі у неї теж не було, то вирішили винаймати квартиру. Стали жити утрьох. Як і раніше, все було добре. За півроку одружилися і тут почалося.

Батько дитини аліменти не платив і взагалі у житті колишньої дружини та сина не з’являвся.

Після весілля нова дружина поставила умови. Тепер це твій син, ти маєш любити його як свого. Дитина часто вередувала і ось одного разу друг вирішив поговорити і пояснити, що так не можна робити. Дружина влаштувала.

«Ми тебе взяли в свою сім’ю, ти нам ноги маєш цілувати, а не так поводитися. Вихователь знайшовся». Перший дзвіночок продзвенів.

Друг продовжував бачитися зі своєю дочкою. На що почув таке. «Моєму синові потрібно те й се, грошей у нас не вистачає, а ти туди їх несеш.

Хто твоя сім’я вони чи ми? Мого сина до зоопарку не можеш зводити, а ту й у кіно та на атракціони». Так тривало ще рік, після чого друг пішов і подав заяву на розлучення.

І таких історій я чув досить. Чомусь такі жінки хочуть, щоб їхню дитину сприймали, як свою. Але прийняти чужого вони можуть.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page