Так ти його на собі оженила, навіть не заперечуй мені! – заявила мені Ганна Степанівна, моя свекруха. Це вона про свого сина, тобто мого чоловіка Артема.
Свекруха дуже любить нашу доньку Василинку, але не любить мене, ніяк не може змиритися з тим, що я заміж виходила вже при надії.
Зараз так сталося, що ми з Херсонщини перебралися у місто, де живе мама чоловіка, і ось тут у мене почалося веселе життя!
треба сказати, що ми з нею не під одним дахом оселилися, а орендували собі окреме житло. Але це не заважає Ганні Степанівні “не вилазити” від нас.
Тому я тепер постійно чую, що я свого часу скористалася своїм станом і оженила на собі її сина. Зараз Василнці 3 роки, я рік тому вийшла на роботу, працювала віддалено. але війна все змінила. Зараз ми у Вінниці, я влаштувалася на іншу роботу, а мама Артема погодилася сидіти з онучкою.
Щодня вона приїжджає до нас і їде, коли я приходжу з роботи. Я, до слова, часто пропоную Ганні Степанівні залишитись хоча б переночувати, щоб відпочити, але свекруха навіть на вечерю ніколи не залишається, досі намагається мене ігнорувати.
Мені неприємно, що навіть у присутності мене свекруха може сказати доньці щось погане про мене, знаючи, що я промовчу, як завжди.
Позавчора чоловік купив доньці ляльку, вона відразу ж стала її показувати бабусі. Свекруха іграшку похвалила, але при цьому все ж таки не стрималася і сказала: «Добрий у тебе тато, любить тебе, а мамі ніколи тобою займатися, у неї є справи важливіші».
Мені було так гірко, але я знову нічого не сказала, бо боялася, що вона розсердиться і поїде додому, а мені на роботу, куди тоді подіти Василинку?
Увечері, коли мама Артема поїхала, я все ж таки не витримала і пожалілася чоловікові, попросила поговорити з матір’ю, щоб вона стримувала свою “прихильність” до мене хоча б при дитині.
Артем відповів, що розуміє мене, і йому самому це не подобається, але зробити нічого не може. Сказав: «Треба терпіти, раз мама з донькою сидить, то ми на няні економимо, та й дитині краще з бабусею, ніж у садочку чи з чужою людиною».
Виходить, що тепер Ганні Степанівні все дозволено, раз вона няньчить рідну улюблену онучку, якої не було б, якби, як каже свекруха, я не скористалася моментом. Ось в такій атмосфері мені й доводиться жити.
А скільки ще так – невідомо, бо ж повернутися додому ми поки що точно не можемо.
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.