Так, у нас з Валерою росла донька, але одружені ми не були, тому коли я дізналася, що на стажуванні в Америці він має дівчину, мене це не здивувало, але й надії, що він таки буде мій, я не втрачала. По поверненню до України, Валера намагався відновити зв’язок з Євою, але вона не сильно на це реагувала. Ми інколи зустрічалися в трьох, поки одного дня він не прийшов з великим букетом квітів
Початок уже пішов трохи не так. Валеру я знала недовго, лише два місяці, коли зрозуміла, що ношу під серцем дитя. Тоді як я вже другий рік працювала вчителем у школі, у молодшого майже на чотири роки Валери попереду було майже два роки навчання.
Ми стали жити разом. Я все звалила на свої плечі. Валера або навчався, або ходив гуляти з друзями. Коли я говорила про весілля, він завжди казав: “Іринко, коли я закінчу навчання і знайду хорошу роботу, ми влаштуємо велике весілля, нічого не пропустимо!”
Мої батьки були не в захваті від цього. У Валерія була лише мати, яка не могла зрозуміти його поведінки. Потім з’явилася на світ Євочка, він їй був радий, але все одно поводився не зріло і нічим мені не допомагав. Коли Єва пішла в дитячий садок, а я повернулася на роботу, Валера нарешті закінчив навчання. “Тепер все буде інакше, я почну заробляти. Можливо, ми скоро купимо свою квартиру… Точніше будинок”, – планував він.
Квартиру я купила сама за кошти батьків та в іпотеку. Валера знайшов роботу в ІТ-компанії, і поїхав на стажування в США, де пробув кілька років. Ми не були одружені. Єві він гроші посилав, іноді пакунок із іграшками приходив. Пізніше він час від часу спілкувався з нею по скайпу.
За чотири роки перебування за кордоном багато чого сталося. Валера не приховував, що знайшов там дівчину. Спочатку я відмахувалася від цього, але життя тривало. У мене було кілька знайомих, але великої любові з мого боку ніколи не було.
Потім Валерій вирішив повернутися в Україну, без своєї дівчини-американки. Ми зустрілися кілька разів, і Валера почав шукати дорогу до Єви. Вона не дуже правда давалася. Єва вважала його другом, а не батьком.
Валера працював в ІТ компанії і стрімко підіймався по кар’єрних сходах, поки не став регіональним директором. Іноді він телефонував мені, іноді ми втрьох ходили обідати з Євою.
Він жив окремо, і з чуток я знала, що він міняє жінок, як шкарпетки.
– Іринко, це дивно, але мене все одно тягне до тебе, — якось сказав він мені по телефону. Я насправді відчувала те саме.
Валерій – це просто моє призначене кохання. Тож ми знову почали зустрічатися.
– Побачиш, мамо, він знову тебе кине, — прокоментувала тоді чотирнадцятирічна Єва.
– Я б не довіряла татові, – підсумувала вона. Але серцю не накажеш. Через кілька місяців він прийшов з величезним букетом квітів.
– Іринко, я знаю, що ти очікувала цього раніше… я хочу зробити тобі пропозицію! Ти вийдеш за мене заміж?
Ми разом майже сім років з дня весілля. Жодного разу я не пошкодувала, що дала другий шанс своєму чоловіку. Ми щасливі, не те слово…
Єва живе сама вже два роки, а ми з Валерою насолоджуємося цілком нормальним, звичайним життям.
– Якби я міг повернути все назад, — сказав він мені нещодавно. – Тільки зараз я розумію, що я втратив дитинство Єви…
Не кожен може увійти в одну річку, і не кожен може відновити стосунки. Я не хочу забігати вперед, але ми це зробили. Я нарешті почала вірити, що ми постаріємо разом.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
