Мені просто обідно. Я завжди допомагала своїм дітям. У мене їх, до речі, четверо. Найменший – син.
Він одружений, має двох дітей. Невістка мені відразу не сподобалася, але це вибір сина, втручатися я не стала.
Хоча зараз, якщо чесно, шкодую трохи про це. Про онуків не шкодую, а про неї так. Я людина товариська, любляча.
Вона ж вічно ходить із незадоволеним обличчям. При зустрічах скаже: «Добрий день» і прошмигне кудись у кімнату.
Ні, я знаю, що є люди інтроверти. Я до них нормально ставлюся. Але в неї це просто невихованість якась і неповага. Все це я теж ковтала.
Чоловік від мене пішов, як діти підросли. Пішов до молодої, загалом, банальна історія. І кілька років була одна. А тут у мене сусідка по дачі познайомила з одним чоловіком.
Ну і закрутилося в нас. Виявилося, що живемо за кілька зупинок один від одного. Зустрічаємося майже щодня. І це не подобається моїй невістці.
Справа в тому, що я постійно сиділа з онуками. Я на пенсії, підробляю — добу за три.
І навіть коли з доби приходила, невістка на мене звалювала, а сама спати йшла, хоч не працює.
У мене всі діти вже мешкають окремо. Так вийшло, що син із дружиною живе у сусідньому під’їзді, тож із цими онуками сиділа я.
І ось, мої денні відлучки до мого чоловіка їй не подобалися. Вчора взяла і сказала мені, що краще б я сиділа з онуками, а людей не смішила.
Що в моєму віці настав час про душу думати, а не по чоловіках ходити.
Я теж не стрималася, висловила все, що накипіло. І про її непошану. І про те, що чомусь я повинна з онуками постійно сидіти, а її мати приїжджає до дочки всього раз на місяць.
І ось зараз вона на мене образилася. Вже тиждень онуків не бачу. Син у рейсі, його не турбую. Подивіться з боку, хто має рацію.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
