Так, я можу дозволити собі жити на “широку ногу”, але це не означає, що всі мають сісти мені на шию. Не розумію свою найкращу подругу і все. Мені в голові не вкладається, як так можна жити. А недавня її, по-інакшому не можу сказати, як витівка, взагалі вибила мене з колії
У мене є подруга, з якою ми дружимо років десять. Всі ці роки я помічала, що Оля людина не те щоб жадібна, але дуже розважлива і ощадлива.
У мене пристойна зарплата і я ніколи не переживала з приводу того, що при зустрічі з Олею за кавою або піцу плачу завжди я. Спочатку подруга говорила, що в наступний раз розплатиться вона, що поки грошей немає, але так жодного разу і не заплатила ніде.
В гості Оля також приходить без нічого, зате ще з порога запитує, що у мене смачненького є. Так як зустрічаємося ми не так часто, то я нормально до цього ставилася, адже в іншому вона прекрасний друг і людина. На Олю завжди можна покластися в справах, не пов’язаних з грошима.
Вона може приїхати до мене, допомогти з прибиранням, після нашого чаювання відразу все прибере і помиє. Я можу поділитися з нею будь-якою інформацією, так як впевнена на всі сто відсотків, що все залишиться між нами. Часто я позичала подрузі гроші, але вона і не думала їх повертати, чи то забувала, то чи думала, що я забула, раз не нагадую. Мене це аніскільки не напружувало, суми були незначні і непомітні для мого бюджету.
Але ось у подруги з’явився цивільний чоловік , який “тимчасово” не працює. Оля вже знайшла собі підробіток, щоб було більше грошей. Я її розумію, їй вже 37 років, хочеться мати сім’ю, дітей, ось і вхопилася за цей шанс, не розуміючи, що такий чоловік гірше, ніж самотність. Я їй нічого не говорила, поки подруга не стала приходити з ним в гості до мене, щоб пообідати і зайняти грошей.
Я їй давала гроші завжди, але зараз не збираюся утримувати її співмешканця (по-іншому я його не називаю, що дуже ображає подругу). І ось тепер наші відносини стали псуватися, думаю, що не без допомоги її молодої людини. Я нічого не роблю, чекаю, поки подруга сама розбереться, хоча мені її шкода і не хочеться, щоб нашій дружбі прийшов кінець.
Ніколи не могла зрозуміти таких чоловіків, які не можуть себе забезпечити, не кажучи вже про сім’ю, але цей випадок взагалі мене вразив. Ось як можна сидіти вдома здоровому мужику і чекати поки жінка дасть йому гроші? Мені теж вже не мало років, але я не настільки “самотня”, щоб утримувати такого чоловіка.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
Недавні записи
- Нас з сестрою ростила й виховувала тітка Ліда, мамина сестра. І ось тітки не стало. Ми сиділи якраз за поминальним столом, коли я зважилася розпочати цю розмову, обличчя моєї сестри вмить змінилося. Але я маю подбати про свою дитину і забезпечити її, як сестра не розуміє! Нині ми не спілкуємося. І так, я її розумію
- Моїй свекрусі всього 55 років, жінка в соку! Так ні ж, ломиться жити до нас, як свекра не стало, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. Зарано ще вінки купувати, а вона зібралася! Краще би заміж ще вийшла. Готувати вона так і не навчилася, хіба що кілька дуже вже буденних страв страв: макарони, смажена картопля і яєчня, не більше. До прибирання ставиться за принципом «головне, щоб не як у свинарнику». От нащо це мені в моїй квартирі? Він хоче взяти кредит у банку та поміняти мою квартиру з доплатою на трикімнатну
- “Щоб їм добре було! Цим сходам!” – поскаржився якось Антон, прийшовши додому. Він був весь червоний і задиханий. А я знаю, що перед будинком у нас всього шість сходинок – шість, не двадцять і навіть не десять. – Любий мій, а скільки ти насправді важиш?, – прямо запитала я Антона. – Ну, знаєш, я вже давно не хлопчина…” – відповів він, прямуючи до ванни, а після до холодильника. Я дивилася на нього, як він плив у просторі, і мені здалося, що він якось округлився. Рад не рад Антон став на ваги
- Недавно свекруха зателефонувала, щоб до Миколая я її пофарбувала, бо вона йде на якийсь ювілей. – Як не можеш? То таке виходить, ніби ти рідній матері відмовила. Це ж твоя робота. – Так, робота, за яку я повинна отримувати гроші. А від вас і батончика за 15 гривень не отримаєш!, – не стрималася я вперше в житті. Після цього десь два дні зі мною свекруха не розмовляла, а недавно спитала, може я буду мати час дома, щоб її в порядок привести. І ви знаєте, в голові пролетіла така думка, щось та й з тим волоссям “зробити”
- До Люди я поїхала на перший поклик, бо обстановка дома зі свекрухою загострювалася. І власне, Валерій, чоловік моєї сестри, перевернув моє уявлення про сім’ю з ніг на голову. З самого ранечку він прокинувся, привів себе в порядок, приготував нам всім сніданок, кавусю і до кавусі. Після ми мило гуляли по місту. Я була під враженням. Але дома мене чекав “сюрприз”. По-перше, Олег нас навіть не зустрів. Їхали ми маршруткою, бо бензин дорогий. Але і це ще пів біди