Хочу поділитися своєю історією і дізнатися вашу думку, тому що я вже нічого не розумію. Почну спочатку, але постараюся компактно.
Ми жили в маленькому селі Львівської області, коли мені було 4 роки мама і тато розлучилися, і мама поїхала жити і вчиться до Тернополя, а я залишилася з бабусею ще на 4 роки, мама забрала мене в 8 років. Для мене розлука з мамою була нестерпна, я не розуміла, чому всі живуть сім’ями, а я з бабусею, хоч і з найкращою у світі.
Коли мене забрали до Тернополя, я була розгублена, мама жила з чоловіком, який був мені зовсім чужим і був досить грубий з нами. Мені стало ще важче: нова школа, мама начебто чужа і незнайомий чоловік, який випиває кожні вихідні, і лається з мамою (в нашій родині випивати було взагалі не прийнято). Ми незліченну кількість разів викликали поліцію, ночували у сусідів, але бабусі говорити було заборонено, адже у неї тиск.
Я шалено соромилася, що так живу. Мама непогано заробляла, але все одно собі багато в чому відмовляла, щоб я була наймодніша в класі, у мене був комп’ютер, крутий телефон. Коли я говорила, мовляв, давай переїдемо на орендовану квартиру, мама говорила, що тоді грошей не буде, а ти будеш ходити в лахмітті, а мені вже було все одно, хотілося, тільки спокійно жити.
Коли мені виповнилося приблизно 13 років, вітчим сам почав нас виганяти зі своєї квартири, але ми не йшли (були там прописані). Щоб нас вигнати, він кликав своїх друзів, які ображали маму, не знаю спеціально чи ні. Потім були його тітки, які приходили, коли хотіли, називали мене потворою. Одного разу я наскочила на них зі сковорідкою в руках, тому що вони довели маму до сліз.
І ось ми, нарешті, з’їхали, коли мені було майже 16 років. Мама їде на роботу до Польщі, так як мені через рік поступати і потрібні гроші мені на навчання. Я залишаюся одна в квартирі, яку мені орендувала мама за день до від’їзду. Початок серпня і попереду ще 11 клас. Яi плакала весь серпень, мені було страшно одній в квартирі, самотньо. Бабуся приїжджала, але не часто, так як велике господарство в селі.
Через рік я закінчила школу, вступила до університету і в присутності мами вже не нуждалася, але мама мені дуже добре допомагала, надсилала мені пристойні гроші кожен день, ми були кращими подругами. Коли мені було 18 років, я закохалася в свого майбутнього чоловіка, а незадовго до цього дізналася, що бабуся хвора, і нічим їй вже не допомогти. Мені було важко, але чоловік відволікав.
Олександр мамі не сподобався, коли я завагітніла, вона відверто дала зрозуміти, що не рада. Мама кинула роботу і приїхала доглядати за бабусею, коли бабусі не стало, я була на другому місяці. Мама поїхала назад в Польщу, допомагала нам з чоловіком матеріально дуже добре, а коли я була на восьмому місяці вона сказала, що теж чекає дитя. Ось так і вийшло, що мій син старший моєї сестри.
Батько моєї сестри змився, як тільки дізнався, що мама вагітна. Мама повернулася в село, я допомагала з дитиною, коли сестричці був рік, мама пішла на роботу, а я сиділа з нею періодично. Потім мама їде до Польщі з дворічною сестрою і кличе нас до неї. Ми їдемо через пів року, Олександр влаштовується на хорошу роботу, добре заробляє, а у мами навпаки починаються проблеми з роботою. Вона напевно їх близько 10 поміняла за 2 роки і ніде у неї не виходить, хоча вона вміє заробляти.
І ось ми переносимося в наш час, орендуємо двокімнатну квартиру в Польщі. Жити разом неможливо, мама зовсім не виховує сестру, дозволяє їй все, сестра мене ображає, а їй всього 5 років. Так, я теж, чомусь, не відчуваю до неї особливих сестринських почуттів, сувора до неї, вона мене просто дратує. Лаємося з мамою постійно через побут, через сестру. Вона всім родичам про мене говорить погано, матусям на майданчику розповідає, яка я невдячна.
З’їхати ми не можемо, у мами немає роботи, і ми допомагаємо матеріально і з сестрою сиджу періодично. Сьогодні набралася сміливості і сказала, що жити так не можу (мама може дозволити назвати мене жирною, що шкодує, що мене народила, а я їй нагадую, що кидала мене на бабусю). На що отримала шквал образ, що їй зараз важко і я її хочу кинути, а то, що вони мене доводять з сестрою до сліз кожен день, вона мабуть не помічає, зачіпає чоловіка мого, що він не мужик, і сина теж.
Сьогодні зажадала, щоб я їй повернула всі гроші, якими вона нам допомагала і все що вона заплатила за моє навчання в університеті. Ось думаю брати кредит і віддавати. Спілкуватися з її слів вона зі мною більше не хоче. Я не розумію, хто правий, хто винен. Напишіть, будь ласка, свою думку.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – zwierciadlo
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
