– Так, я відразу бачила, що цей варіант провальний, – говорить своїй рідній сестрі Світлана, – але хіба Ірі це можна було втовкмачити? Адже буквально вчепилася в цього Івана обома руками. Але втручатися і жорстко наполягати на своєму побоювався, ти ж знаєш її, нервова…
Світлані 44 роки, її чоловікові 48, дочка у них одна, другої дитини так і не змогли народити, не дивлячись на те, що спроби були. Іра росла в турботі і любові: на моря возили, на гуртки водили, тим більше, що ще в ранньому дитинстві у дівчинки виявився абсолютний музичний слух.
Власне, музика і стала її першим коханням. А другий став Іван, з яким мила, тонка, домашня дівчинка примудрилася познайомитися під час навчання.
– Ось точно кажуть, – журиться Світлана, – що якщо вже вищі сили хочуть нас покарати, то забирають зір і слух. Ну що таке цей Іван? Навчання в інституті кинув, працювати влаштувався на неважку посаду адміністратора в ресторані. Але за гарненьку мордочку йому платили зовсім небагато…
– Ну, Світлано, – каже сестра, – розбалували ви дочку, однак, що поробиш. На мій характер, я б відразу ребром питання: не пара тобі цей Іванко. І крапка. Ще на старті їх відносин треба було припиняти. А ви все панькалися.
Тобі добре говорити, – заперечує Світу сестрі, – у тебе два сини. А тут що? З нею трохи жорсткіше – нервовий зрив. Ти ж знаєш, при цьому Арішка ж не прикидається. Батько намагався поговорити, що ти!
Іван, мабуть, швидко зрозумів, що з Іри може багато скористати. Він міг не заявлятися тижнями, не брати трубку, якщо Іра на його думку допустила слівце проти шерсті.
Не було ні квітів, ні подарунків, вони ходили в кафе, але хлопець весь час говорив про якісь труднощі, так що розплачувалася Іра. Родина не бідувала, батько дівчини заробляв добре.
– І весь час у нього всі були винні, – каже Світлана, – то заздрісники, то неадекватне начальство, то батьки, які не дали йому старт в життя.
Ірі, Світлана з чоловіком цей самий старт приготували: квартира була куплена, чекала того години, коли дівчина зробить крок в самостійне доросле заміжню життя. І це теж врахував Іван.
– Ощасливила нас дочка рік тому, – каже Світлана, – ти ж пам’ятаєш. Заміж вона зібралася. Їй Ваня умову поставив: або одружуємося, або далі нарізно.
– А на що ви жити збираєтеся, – твердо запитав претендента в зяті батько Іри, – і ще одне питання: де? Іра ще вчиться, після закінчення вона буде заробляти зовсім небагато. Та й у тебе дохід – сльози? Що ви будете їсти? І на що виховувати моїх онуків? (Іван якраз звільнився в той момент і знаходився в пошуку роботи, вже місяці чотири).
– Фиркнул, з-за столу вискочив, втік, дочка за ним, – каже Світлана, – як жахливее кіно. Я на чоловіка зірвалася, Іринка ридає, в обморок впала. Вже на що я проти всяких штучок, які називаються цивільним шлюбом, а з двох зол щось вибирати треба. Поживіть, мовляв, рік, перевірте почуття, а не передумаєте – весілля. І батькові втручатися заборонила: нехай. Дочка одна, ще 3 місяці вчитися залишалося, все одно допомагати треба, а вже потім – самі.
Перший час після того, як молодь стала жити окремо Іринка просто сяяла: затишок своєму Іванку наводила, смакоту готувала, сорочки гладила. Іван начебто влаштувався працювати, зарплата була маленька, але батьки допомагали, бо дочка ще вчилася.
Оплачували комуналку, давали грошей на харчування та одяг. Після закінчення навчання, Іра влаштувалася працювати в музичне училище.
– Так на копійки, – каже Світлана, – ні стажу, ні категорії. Молодий педагог. Вона могла б уроки давати, та Іванко сильно заперечував, щоб вона кудись їздила або до них хтось приходив.
– Мамо, – попросила дочку приблизно місяців 5 тому, – дай грошей в борг. За квартиру набігло багато, та ще й холодильник порожній.
– А Ваня що ж? – не стрималася Світлана. Але Іра очі опустила, опустила вся. Грошей мама дочки дала, а ввечері чоловік Світлани відкоркував дорогу пляшку, відзначаючи початок одужання дочки.
– Ти уявляєш, – каже Світлана, – ще через пару місяців він їй заявив, що він не зобов’язаний один заробляти! Що їй треба міняти роботу і йти туди, де платять більше. І за комуналку платити відмовився. А у самого зарплата лише трохи більше, ніж в Іри.
– Ну це нікуди не годиться, – погоджується зі Світланою сестра, – прийшов на все готове, живе, йому готують, чистоту наводять, а він? Думав би, якби до себе Іруину притулити, та й то – мужик добувач. Я своїм хлопцям це в голову вбивала змалку. У старшого кредит, так дружина в декреті, нічого. Скрипить, але тягне.
– Іван тягнути нічого не збирався, – погоджується Світлана, – не знаю вже, що там за сім’я, з батьками ми так і не познайомилися. Але вже точно ніхто йому про чоловічу роль не розповідав, а вже якщо і розповідав – мимо пройшло.
– Ти повинна або шукати нормальну роботу, – Іван повчав Іру, – або нехай батьки тобі грошей дають.
– Ось після цих слів Іра і прийшла назад, – каже Світлана, – Іванко сказав, що не дружина, дик, утримувати її не його обов’язок. І як же добре, що не дружина! Ось ви мене засуджували тоді, все засуджували. Мовляв, дозволила дівчинці жити без розпису. А вже скільки було у мене з чоловіком на цю тему докорів. А я права була!
Речі Іванові позбирали і вигнали геть, і відразу поміняли дверні замки. Ірина живе вдома, заспокоїлася майже. У всякому разі, примхи в голові поменшало і в непритомність не кидає.
Ходить на улюблену роботу. десь грає вечорами. Заміж вже точно не збирається, хоча Іван, раптово втратив такий зручний варіант і намагався її атакувати букетами і квітами, вперше за майже 2 роки існування їхніх стосунків: як бабка отшептала дівчину від напасті.
– Ось і подумай, – розмірковує сестра Світлани, – може в таких випадках, як ваш, цей самий цивільний шлюб дійсно вихід? Ну коли всім навколо очевидно, чим усе закінчиться, а тільки в однієї зі сторін любов неземна і окуляри рожеві на очках?
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
