Так, я залишила свого сина, але ж не на чужу людину, а на рідну бабусю, а сама подалася за Євгеном до Херсону. Я ж мала право на кохання. Але якщо мене Євген любив, то про мого сина і чути нічого не хотів. Та зараз все змінилося, Євген покинув цей світ, а його діти прогнали мене з квартири. Я надіялась, що Богдан подасть мені руку допомоги. Єдине, що він сказав: “Ти проміняла мене на чоловічі штани! Бачити тебе не хочу!”
Так склалося в моєму житті, що зустріла я чоловіка, від якого з’явився в мене синочок, якого назвали Богданчиком.
Рідний батько відмовився від дитини, як тільки дізнався, що я при надії.
В той час мені було 23 роки. Моя мама відразу ж мене заспокоїла і підтримала.
– Нічого! Не хвилюйся. Поставимо ми нашого Богданчика одні на ноги. Не ти перша, не ти остання. Дякувати Богу, що здоровенький!
Мама і справді була моєю опорою і підтримкою. Вона з малечку за ним доглядала, поки я була на роботі.
Потім почався важкий період у житті, грошей зовсім не хватало. Я не мала за що купити ранець і спортивний костюм сину до школи.
Коли я почула що в сусідньому селі збирається бригада на сезонну роботу в Херсон, я прибігла і стала просити в мами, дозволу поїхати і підзаробити трохи більше грошей.
Мама не заперечувала, Богдан вже був школярем, хоч і ще початкових класів.
Я до сьогодні пам’ятаю, як писала сину листи, а потім чекала на відповідь.
В одному з листів Богдан попросив привести йому ранець синього кольору.
Я виконала прохання сина. Його очі, коли я виходила з вагону з його мрією, я ніколи не забуду.
Але довго я дома з сином і батьками не пробула.
Річ в тім, що в Херсоні я зустріла чоловіка. Євген був старший за мене майже на двадцять років. Але людиною він був хорошою. Євген був розлучений і мав трьох дітей. Його старший син жив разом з нами.
Але якщо мене Євген любив, та про мого сина навіть слухати нічого не хотів.
Ось я й домовилася з мамою, що буду жити в Херсоні, і лише час від часу навідуватись до сина.
Спершу я так і робила, але коли в нас з Євгеном з’явилася спільна дочка, я втратила зв’язок з Богданом.
Я дзвонила мамі, але розмови були скупі. З сином було дедалі гірше в плані спілкування.
Це лише зараз я зрозуміла, що він на все життя затаїв на мене образу, бо я проміняла його на чоловіка, хоча Євгена і чоловіком не назвеш. Ми не були розписані, бо як Євген говорив, з нього одного разу хватило.
Донечка наша підростала, а я вже навіть не могла уявити обличчя свого сина. Я працювала, сім’я, діти. Мені і справді було ніколи мотатися до мами і сина, дорога чималенька.
З сином ми зустрілися коли пішла з життя моя мама. Богдан виріс ще тим красенем. Мама дала йому гарне виховання і освіту. Він добре знав математику тому став програмістом.
На даний час Богдан живе в своїй квартирі і з дівчиною, правда, поки не в шлюбі – притираються.
Дочка моя поїхала на навчання до Львова. І все б нічого, якби Євген не захворів і не покинув цей світ.
Всі ці роки він говорив, що я повноправна господиня його квартири. Але як тільки його не стало, діти Євгена, і навіть той син, якого я виховувала, прогнали мене з квартири.
Я не мала куди йти. Звісно, я подалась в село де жила мама, але той дерев’яний будиночок заріз травою і кущами.
Я пішла до сина, щоб допоміг мені з житлом, але Богдан навіть не хотів на мене дивитися.
Він сказав, що ніколи мені не пробачить те, що я його проміняла на чоловічі штани.
Того дня я розвернулася і більше Богдана не бачила.
Я знаю від дочки, що вони спілкуються і Богдан навіть допомагає сестрі фінансово і квартиру допоміг в оренду знайти під час навчання. Але мене це не тішить. Я б також хотіла налагодити стосунки з сином, але тепер не знаю, з якого боку маю до нього підійти.
Що мені робити в цій ситуації?
Я не вважаю себе винною, бо не залишила Богдана на вулиці, а віддала на поруки бабусі.
Я, як і кожна жінка, хотіла звичайного жіночого щастя…
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!