Так як чоловік у мене з Лондона, я переїхала жити до нього, але про свою Батьківщину ніколи не забуваю. Цього року ми вперше прилетіли з Деніелом до України, і я вирішила показати йому містечко, в якому минуло моє дитинство. Йдемо ми вузенькою вуличкою, і тут чую голос знайомий. Стільки літ минуло, я б Зоряну і не впізнала, але ці волошкові очі, колись веселі, дивились на мене з неймовірним сумом.
***
Я народилася і виросла в маленькому містечку на Заході України. Так ось, на зорі моєї юності, була у мене подружка Зоряна, красуня і розумниця.
Коли нам було 15, Зоряна завела відносини зі своїм сусідом – Максимом. Любов була – ну неземна, ну у всякому разі, всі так говорили. Я ж ці відносини не розуміла, ще на початковому їх етапі.
Максим був (за мірками нашого села) з дуже забезпеченої сім’ї, він був старший за нас і вже був студентом престижного ВНЗ в столиці, приїжджав додому тільки на канікулах.
Але навіть на канікулах, їхні стосунки зводилися до того, що він говорив Зоряні сидіти вдома, вчити уроки, поки сам тусувався з друзями, хоча офіційно при цьому, вони залишалися парою, їх мами називали один одного свахами, і розмов було тільки, ось закінчить Зорянка школу і зіграємо весілля.
Як я вже говорила, Зорянка була розумниця, красуня і відмінниця, при чому не заучкою, а саме здібною, яка легко хапала на льоту і була на порядок далі в шкільній програмі, ніж інші однокласники.
Всі вчителі пророкували Зоряні блискуче майбутнє, але у її мами були інші плани. За її задумом, єдине призначення дочки це стати дружиною багатого Максима, і як сир у маслі кататися.
Нагадаю, нам було 15! Ми заходили за подружкою.
– Доброго дня, тьоть Кать, а Зоряна вийде?
– Не вийде. Ідіть звідси. Ніколи їй з вами вештатись, у Зорянки хлопець є.
Я не розуміла хто з нас старше, тому що мені міркування тітки Каті, як мінімум, здавалися ідіотськими: ну є у неї хлопець, що тепер, з подружками по вулиці пройти не можна.
Поступово Зоряна увійшла в роль, повірила в унікальність своєї долі і відносин, і стала спілкуватися з однолітками з почуттям легкої переваги. Ну і Бог з тобою, думала я, а незабаром і зовсім, наша сім’я переїхала в інший районний центр, і з Зоряною ми безнадійно загубилися.
Я приїжджала в це містечко не щороку, але кожного разу чутки доносили, що Зоряна народила чергового спадкоємця. Звичайно вчиться вона нікуди не поїхала, як і мріяла її мама, вона вийшла заміж відразу після закінчення школи. У 18 Зоряна вже стала мамою дочки.
Зараз я живу в Лондоні. Чоловік в мене звідти.
У минулому році ми з чоловіком прилетіли на мою маленьку батьківщину, в місто, де проминуло моє дитинство, дуже вже хотілося показати коханому звідки я родом. Йдемо ми з чоловіком по ринку, люди обертаються на нашу англійську мову і мало не пальцем тикають, і тут мене гукає такий знайомий голос.
– Зорянка!, – я посміхнулася, вона змінилася звичайно дуже, але очі, очі все такі ж волошкові.
– Привіт-привіт, майже розсміялася вона.
Ми розговорилися. У Зоряни четверо дітей, працює продавчинею в будівельному магазині, і… розлучена. Максим “здувся”, як тільки народилася четверта, поїхав у невідомому напрямку з нашого села, і ніяких аліментів.
Свекруха, та сама, яка свого часу всім розповідала яка у неї буде чудова невістка, тепер наговорює на всю сім’ю. Зоряна дуже змарніла, видно що життя у неї не цукор, і під кінець розмови вона раптом сказала:
– Знаєш, у мене дочка така красуня і талановита, їй би вчитися їхати, та грошей немає. Вона через 3 роки школу закінчує, що буде робити не знаю, може пощастить заміж вийти вдало, за забезпеченого.
– “Зоряно, Зоряно, – нічому тебе життя не вчить”, – подумала я і вголос додала, Дай Бог!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
