fbpx
життєві історії
Таке ставлення Ірини Іванівни до себе я виправдовувала тим, що Тимофій її єдиний син, і вона просто боїться його втратити. Більш того, вона одна його виховала. Жити ми мали окремо, тому стати для неї “подругою” я не намагалася. Все вияснилось за декілька днів до розписки, коли в їх дім зайшла моя мати. – Ваша сімейка відібрала у мене коханого чоловіка, а тепер ви кинули око і на сина?

Таке ставлення Ірини Іванівни до себе я виправдовувала тим, що Тимофій її єдиний син, і вона просто боїться його втратити. Більш того, вона одна його виховала. Жити ми мали окремо, тому стати для неї “подругою” я не намагалася. Все вияснилось за декілька днів до розписки, коли в їх дім зайшла моя мати. – Ваша сімейка відібрала у мене коханого чоловіка, а тепер ви кинули око і на сина?

У перший рік після школи я не вступила до омріяного закладу. Щоб якось пережити всю гіркоту поразки, поїхала до бабусі, в місто мого дитинства. Там я і зустріла Тимофія.

Наш роман розвивався стрімко, і вже через місяць ми подали заяву до РАЦСу. Просто ми з ним були дуже схожі: слухали одну музику, любили одні фільми, із задоволенням подорожували і писали вірші – тоді всі цим займалися. Романтика!

Тимофій був з мого року, може місяці на три-чотири молодший, і також не вступив до інституту. У нас навіть по батькові були однаковими! Ми досить довго не могли вирішити, де будемо жити, але все-таки він мене переконав не повертатися додому, а залишитися у бабусі. Тому я вже навіть роботу знайшла, щоб якось створювати сім’ю і починати жити самостійним життям.

Моєю єдиною проблемою стала свекруха. Батька у Тимофія не було, його виховувала тільки мама, тому так просто віддавати сина мені вона не хотіла. Спочатку – просто шипіла на мене, а коли я сказала, що ми хочемо жити самостійно на орендованій квартирі, ніби з котушок злетіла.

Тимофій за мене заступався, але Ірина Іванівна злилася все сильніше і сильніше. Мені навіть здавалося, що вона готова мене позбутися любою ціною.

І ось напередодні розписки приїхала моя мама. Тут все і почалося. Коли Ірина Іванівна побачила її, то ледь тримала себе в руках, почала говорити, що ми (тобто я з мамою) все її життя споганили, спочатку забрали улюбленого чоловіка, тепер ось – хочемо забрати сина.

– Та тільки не вийде у вас! – Ірина Іванівна змінила сльози на сміх – Весіллю не бути, адже це протизаконно! Вони ж брат з сестрою! Думаєш хто батько мого Тимофія? Це наш загальний Степанко!

Тоді ми з мамою пішли, а Тимофій залишився, дав мамі заспокійливе. На наступний день я пішла, щоб поговорити зі свекрухою і з’ясувати: правда це чи вона щось вигадує, тільки щоб від мене позбутися – була така версія, тим більше, що мама не вірить, що батько на таке здатний, а самого його давно немає в живих.

Я телефонувала, стукала, але Ірина Іванівна не впустила мене. Потім я зустрілася з Тимофієм, він і розповів, що мати після того дня ніби й заспокоїлася, але на його запитання нічого не відповідає.

Тим часом невблаганно наближалася дата реєстрації. Ми з Тимофієм засумували, майже не зустрічалися, займаючись своїми мамами. І ось за тиждень до весілля Тимофій прийшов до мене і сказав: “Напевно, нам потрібно забрати заяву. Правду ми навряд чи дізнаємося, а ризикувати я особисто не хочу. Це ж не добре…”

Хоч як важко було це визнати, а він мав рацію. На наступний день ми з мамою просто поїхали. Правди я не знаю досі. Тимофій одружився років через десять, коли не стало його мами, зараз у нього вже доросла красива дочка. Я його бачила років десять тому, коли їздила продавати бабусин дім. Він пропонував зробити тест ДНК і все з’ясувати. Але я відмовилася – нема чого ворушити минулі таємниці. Як брата я його не зможу прийняти – надто це боляче. А чоловіком він уже не стане.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook