fbpx
життєві історії
Таке відчуття, що я стала порожнім місцем. Всі всю увагу приділяли моєму, ще не народженому, братику. Якраз почалися літні канікули, і бабуся з дідусем покликали мене до себе. Мама була тільки рада. Вона була поглинена своїм чудовим станом

Сказати, що мені бракувало уваги батьків – ні. Вони мене любили, балували як тільки могли. Та скажу чесно,  з бабусю та дідусем мені було  краще.

Я обожнювала проводити літо у них. Вони жили в місті біля моря, і на канікулах я завжди у них гостювала. І ось, коли мені було 13 років, мама надумала народити другу дитину. І з самого моменту, як вона оголосила про це всій рідні, з нею стали носитися як з писаною торбою.

Таке відчуття, що я стала порожнім місцем. Всі всю увагу приділяли моєму, ще не народженому, братику. Якраз почалися літні канікули, і бабуся з дідусем покликали мене до себе. Мама була тільки рада. Вона була поглинена своїм чудовим станом. Наче з глузду з’їхала. Ходила на всякі курси для вагітних і тому подібне. Я теж була рада виїхати. Квартира у нас була невелика. Я розуміла, що коли на світ з’явиться дитина, мені буде несолодко.

Бабуся теж це розуміла. Вона сіла, поговорила зі мною, як з дорослою і запропонувала жити у них з дідусем. Я погодилась. Мама з татом мене відпустили. Здається, вони тільки пораділи, що позбудуться мене, проблемного підлітка.

Прожила я з бабусею і дідусем чотири роки. Потім в цьому ж місті вступила до університету. В цей час дідусь став сильно хворіти. Я допомагала бабусі, як могла. Доглядала за ним, ледве встигала здавати сесії. Просто не могла залишити їх в біді.

Коли дідусь пішов з життя, бабусі було дуже важко. Вони сорок років прожили душа в душу. Я не відходила від неї ні на крок. Няньчилась з нею, як з маленькою дитиною. Не зважала на особисте життя. Дуже хотілося їй допомогти. Через кілька років бабуся теж захворіла. Батьки про це знали, але ніяк не допомагали, тільки охали по телефону.

Я постійно йшла з роботи раніше, доглядала за нею, наймала доглядальниць. Грошей ледь вистачало. Коли бабуся нас покинула, з’ясувалося, що квартиру вона залишила мені. І ось тоді батьки згадали про моє існування! Почали качати права і говорити, що ця квартира моя і мого брата навпіл. Що він теж спадкоємець, а якщо я відмовлюся її продати і розділити гроші, вони будуть вирішувати питання через суд.

Брат якраз закінчує школу, вони хочуть забезпечити його дахом над головою. Загалом, квартиру я переоформила за заповітом. Тепер мама, тато і брат зі мною не спілкуються. Але тітка (мамина сестра) по секрету мені сказала, що вони збираються наймати адвоката.

Мені просто плакати хочеться від такої несправедливості. Я пів життя доглядала за бабусею і дідусем. Я заслужила від них таку подяку. І продавати квартиру я не хочу, це мій дім, в якому мені дуже комфортно, а головне, він насичений спогадами, гарними спогадами…

Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!

Фото ілюстративне – machahid24

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!