fbpx

Такі дні світлі святкові попереду, Новий рік – а я всю ніч проплакала, очі червоні досі. І все після вечірньої розмови з чоловіком. Як його переконати змінити рішення? Я просто місця собі не можу знайти! Я так мріяла саме увечері на Новий рік оголосити дітям про подарунки! Їм 22 і 23 роки, пора. Але Богдан мій твердо сказав – ні! Самі хай! Ми з чоловіком маємо три квартири. Він хоче безбідну старість. А для кого ж жити? Мені вже навіть спало на думку продати свою квартиру і гроші між дітьми поділити

Такі дні світлі святкові попереду, Новий рік – а я всю ніч проплакала, очі червоні досі. І все після вечірньої розмови з чоловіком. Як його переконати змінити рішення? Я просто місія собі не можу знайти! Я так мріяла саме увечері на Новий рік оголосити дітям про подарунки! Бо сьогодні діти прийдуть додому на вечерю.

Ми з Богданом одружені 25 років, виростили і виховали двох дітей-погодок. Діти у нас хороші, син і донечка. Вони моє головне щастя.

Ми з чоловіком живемо у Вінниці і маємо три квартири: колись купили однушку, потім їздили на заробітки, заробили грошей, продали її, додали кошти і купили трикімнатну. В ній ми зараз живемо, тут виросли наші діти. Кілька років тому оновили ремонт.

Все у нас є, працюємо ще, не шикуємо, але на все необхідне вистачає. Маємо дві машини й дачу – це моє місце сили.

А ще по одній квартирі ми отримали у спадок від батьків, які вже на небесах. Їх ми теж відремонтували свого часу і віддали під оренду.

В одній квартирі живе родина, в іншій дівчата-студентки. Тому живемо ми навіть зараз нормально, ні в чому собі не відмовляємо.

Якось, коли наші діти були ще підлітками, ми поговорили з Богданом і вирішили, що коли син і донька виростуть, то подаруємо їм по квартирі – гідний старт для початку дорослого самостійного життя.

Та й чи не повинні батьки потурбуватися про майбутнє дітей? Я вважаю, що діти – це головне в житті, наша гордість і надія.

Отже поговорили ми колись з чоловіком, і я всі наступні кілька років вважала, що нами прийнято одностайне правильне рішення.

Зараз дітям 22 і 23 роки, вони студенти. І я вирішила, що пора. Ввечері вчора підняла цю тему з чоловіком,  нагадала йому про нашу розмову. Сказала, що чудово буде оголосити про це дітям на Новий рік, у святковий вечір, а після за кілька тижнів попросити квартирантів на вихід.

Але Богдан мій твердо сказав – ні! У мене просто мову відняло, коли він мені так відповів.

Самі хай зароблять собі на житло! – так сказав мій чоловік. Але ж ми маємо три квартири, невже вони нам так потрібні??? Але він хоче безбідну старість. Щоб можна було не працювати, але жити не на саму пенсію, а мати прибуток і від квартир. Щоб нормально харчуватися, їздити відпочивати.

І це тоді, коли діти на оренді чи в гуртожитку??? Та навіщо воно мені треба? Я спати не зможу, знаючи, що моїм дітям важко, що вони перебиваються від зарплати до зарплати.

Та чоловік сказав, що діти самі мають досягти всього в житті. Хоча ми самі ці квартири у спадок отримали!

І ще я не розумію, а для кого ж жити, як не заради дітей і онуків у майбутньому? Мені здається. для людей у віці це має бути головним – щастя дітей. Та чоловік мій, на жаль, іншої думки.

Мені вже навіть спало на думку продати свою квартиру і гроші між дітьми поділити, але чи не буде це крахом нашого шлюбу з чоловіком?

Замість радіти святам у мене тепер очі на мокрому місці, і що робити – гадки не маю, а на чоловіка дивитися не можу.

Автор – Олена М.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page