Ось після цього, коли тепер прохожу мимо бабусь з простягнутою рукою в метро чи на ганках супермаркетів, думаю: подати чи у борг попросити?..
Вечір. Невеликий рибний магазинчик, в якому завжди свіжа риба. За прилавком одна продавщиця. Черга – чоловік 7-8. Попереду стоїть бабулька – маленька, сухенька, одягнена абияк, з палицею і чимось схожим на речовий мішок замість сумки. Бабуся розплачується, відраховує дріб’язок. Довго відраховує. Ну, що вона там могла взяти? Грам на 200 кільки наскрібає.
Черга тупцює, зітхає, перемовляється і всіляко починає проявляти нетерпіння. Всім хочеться рибки і додому.
Тут молода жінка, одягнена стильно і недешево, не витримує і питає, скільки там ще з бабусі.
Виявилося, 100 гривень. Бабуся з сумним виглядом продовжує порпатися у своєму дріб’язку. Молода жінка віддає продавщиці 100 гривень за бабулю. Бабуся ніяк не відреагувала, відчинила свій річ-мішок і туди перекочував здоровенний шматок осетрини гарячого копчення.
Черга затихла з відкритими ротами. А далі без найменшого збентеження бабуля дістає важкий пакет з дріб’язком і передає продавщиці зі словами: “А це на сотні мені поміняй”.
Повний нокаут. Ось тепер, коли бачу схожих бабульок в переходах метро, починаю замислюватися: подати або в борг попросити?
Передрук без гпосилання на Ibilingua.com. суворо заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
