Мама чоловіка Тамара Василівна живе за принципом “Є дві думки: моя і неправильна”. Я ж звикла жити своїм розумом і відстоювати свою точку зору не боюся, з цієї причини свекруха мене не любить. Молодшу зовицю їй під себе прогнути вдалося, а ось зі мною так це вийшло, не спрацювало.
Ми зі Станіславом живемо в моїй двокімнатній квартирі. Свекруха спочатку фиркала носом, що негоже мужику приймаком йти, треба на своє заробляти і брати іпотеку, але ми з чоловіком тільки пальцем біля скроні покрутили. Навіщо надягати ярмо на шию, якщо вже є житло? Єдина проблема – квартира, яка дісталася мені від бабусі. потребувала ґрунтовного ремонту.
Але питання з ремонтом все відкладалося і відкладалося через брак коштів, поки нас не затопили сусіди. Ми вирішили, що це знак долі і далі відкладати нікуди. Звичайно, не найвдаліший період випав, я була на шостому місяці очікування нашого первістка, але тут уже нічого не вдієш. Якщо раніше квартира просто потребувала ремонту, то тепер там просто неможливо було жити у ній з немовлям.
Ми почали згадувати, хто із знайомих недавно робив ремонт і може порадити добросовісну бригаду.
Тамара Василівна як почула, що ми не самі будемо робити ремонт, аж заніміла. Ну так, мені ж з животом тільки шпалери клеїти, або плитку класти.
Але вона заявляла:
– Повигадували собі причини не працювати сучасні пані! Твій стан – не хвороба, я он все своїй свекрусі, у якої ми жили, допомагала, на 9-му місяці картоплю копала нарівні з чоловіками!
Стас пояснив матусі, що ремонтники з нас ніякі. навіть з нього. Простіше найняти фахівців, які все зроблять краще і швидше. а наше діло – заробити і оплатити роботу і матеріали. Свекруха подумала і погодилася, одразу згадавши про якогось знайомого дядю Гришу, який її сестрі років двадцять тому ванну робив. Відхрестилися ми від допомоги, запевнили її, що самі знайдемо.
Знайшли швидко, тільки ось бригада звільнялася лише через місяць десь. Але рекомендації були дуже хорошими, а результат робіт я бачила сама, почекати було варто. Але весь місяць довелося слухати бурчання свекрухи, що можна вже було самим давно все зробити. Потім вона змінила платівку на “А ось чоловік племінниці міг би покласти плитку, він в армії в будбаті служив”, “А ось зять моєї двоюрідної сестри міг би поклеїти шпалери, він у себе завжди сам клеїть” і так далі…
Коли бригада звільнилася, ми з бригадиром поїхали по магазинах обирати шпалери, плитку, ламінат, сантехніку, щоб відразу потрібну кількість всього купити. Тамара Василівна напрошувалася з нами, але ми її не взяли. Я точно знаю її смаки в інтер’єрі, мені вони не близькі. Частину необхідного купили, частину замовили, повернулися додому, а тут “радість” велика – мама чоловіка в гості з’явилася.
Тамара Василівна прискіпливо оглянула куплені шпалери і зморщила писочок. Звичайно, шпалери під фарбування не вражали. Ми вирішили, що у дитячу підуть саме такі, щоб сто раз не переклеювати, поки малюк підростатиме. Намалював на шпалерах – хоп, зафарбували.
– У вас зовсім немає смаку, хоч би мене з собою покликали. А то купили якесь аби що, – винесла вердикт мама Станіслава. А хто сумнівався, що їй все не сподобається? Але мені було байдуже, якщо чесно.
Коли ремонт перейшов в активну фазу, я була вже на дев’ятому місяці. Через мотання салонами і магазинами і спеки, яка навалилася, мій організм почав пустувати, і мене поклали на збереження, з ремонтного процесу я випала, за старшого залишився чоловік. Відвідувачів до нас не пускали, тому спілкувалися ми зі Стасом лише по телефону.
Мене запевняли, що ремонт йде повним ходом, до народження малюка точно встигнуть все зробити. Фотографії ж не присилав, щоб був сюрприз. Що можу сказати… сюрприз вдався на всі сто відсотків.
На збереженні я пролежала до самого народження Тарасика. Лікар вирішив не ризикувати і залишив мене долежувати. Тому квартиру свою я побачила тільки по поверненню з синочком додому. Це було щось з чимось. Я немов прийшла у квартиру свекрухи, тільки меблі наші. Ні тих кольорів, які я вибрала, ні тієї плитки.
На підлозі якийсь дешевий липкий лінолеум, на стінах – неприємні шпалери в квіточку забарвлення “вирвиоко”, важкі штори з китицями-мішками, які я терпіти не можу, на серванті – квіти штучні і статуеточки. Все, як любить Тамара Василівна.
Я ледве не вигнала Стаса з дому. Але виявилося, що він сам приїхав тільки сьогодні, його відправили у відрядження майже відразу після того, як я лягла в лікарню. За бригадою він попросив доглянути маму, а мені нічого не говорив, щоб я не переживала.
Чеки від всіх покупок ми зберігали, щоб якщо чогось не вистачить, відразу знати, де купували і як називається. Ось свекруха ці чеки взяла і пішла міняти куплені нами на те, що на її думку краще. Робочим же без різниці, їм сказали, що ось ця жінка за головну, вони і роблять, що сказали. Свою роботу вони виконали якісно, не причепишся.
А ось на маму Стаса по телефону я кричала так, що у самої вуха заклало. Чоловік же на мене ще й образитися примудрився – мама хотіла як краще, а я з нею отак! Вона, виявляється, ще й похвалилася, що грошей нам заощадила. Звичайно, замість якісних матеріалів купити низькопробне, хороша економія, нічого не скажеш.
Одним словом, я заборонила Тамарі Василівні поріг цієї квартири переступати. Взагалі її бачити не хочу.
Станіслав намагався щось заїкатися на цю тему, що так не чесно, що його мама навіть онука не бачила, але зрозумів, що має всі шанси піти на постійне місце проживання до матусі і замовк. А я поки намагаюся змиритися з цим “ремонтом” в квартирі і думаю-прикидаю, що можна екстрено переробити, а на що тепер будемо знову збирати гроші, бо жити роками в цій “принаді” я не збираюся.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
