fbpx
життєві історії
Тань, та це ж не робота, просто для втіхи в’яжеш. Ось і зв’яжи мені светр безкоштовно, – запропонувала мені двоюрідна сестра. Як ми раділи, що живемо у своїй однодушці! Як уявлю, що ще орендувати довелося б, так недобре стає. Ще дуже допомагали батьки. То продукти привезуть, то грошенят підкинуть. – А ти можеш зв’язати мені светр? Я тобі зараз скину, який хочу. Яка передоплата? – здивувалася Оксана. – Ти з мене ще грошей візьмеш? Але мама моя сказала, що задля добрих стосунків з ріднею я могла б це і зробити

Так дивує, коли близькі люди знецінюють твою працю, вважаючи, що це не робота, а так, пустощі, тому ти маєш для них щось зробити безкоштовно. Я зараз у декреті, з грошима туго, ось взялася на продаж в’язати. А двоюрідна сестра Оксана вважає, що в’язання – це не робота, тому мені не складно їй взяти і за вечір зв’язати светр. Мені це подобається.

У декрет я пішла у квітні двадцятого року, якраз, коли вся ця мішанина у світі почалася. У чоловіка на роботі складнощі почалися, замовлень поменшало. Він у мене оздоблювальником працює. Раніше люди в чергу до нього стояли, тільки встигай крутитися, але в останні роки всі присіли, ремонти заморозили, почали гроші економити.

Я коли тільки народила донечку, крім дитини нічим займатися не встигала. Іноді навіть поїсти за день більше одного разу не виходило. Ну, коли чоловік був удома, він мені, звичайно, допомагав, але вдома Рома не розсиджувався, хапався за будь-яку роботу, щоби приносити додому гроші.

Дуже тяжко довелося. Як ми раділи, що живемо у своїй однодушці! Як уявлю, що ще орендувати довелося б, так недобре стає. Ще дуже допомагали батьки. То продукти привезуть, то грошенят підкинуть. Дуже перед ними було незручно, але іншого виходу не було, коли вдома покотити, тут не до гордості.

Приблизно з минулої весни я почала в’язати на продаж. Хоч у чоловіка з роботою і стало краще, але все одно хотілося мати ще якесь джерело доходу. А як знову всю країну на вдома закриють? А тут хоч якийсь запас зробити.

В’язати мені завжди подобалося, тож цим і зайнялася. Але виявилося, що в’язати собі і на продаж – величезна різниця. Для інших коли в’яжеш, переживаєш дужче, та й терміни зазвичай підтискають. Дитина хоч і підросла, але все одно вимагає дуже багато уваги. Тому коли ночами доводилося сидіти, щоб укластися в строк, коли викроювати час протягом дня, коли маленька спить. а ще ж і домашні справи ніхто не відмінів

Справа йшла, але набагато повільніше, ніж хотілося. Я не можу сказати, що вже майстриня на всі руки. Іноді замовляють таку річ, що поки що розберешся, як це робити. Іноді майже половину виробу розпускати доводиться.

Свої роботи я почала викладати в інстаграм, навіть спеціально його для цього завела. Додавала всіх подруг та знайомих, щоб було якомога більше підписників, намагаюся якось розкрутити сторінку. Моя двоюрідна сестра Оксана, яка в іншому місті живе і з якою ми добре спілкуємося, побачила, що я в’яжу речі і написала, що їй дуже подобаються мої роботи.

– Слухай, я навіть не думала, що в’язані речі можуть так гарно виглядати! Особливо, коли вони, так би мовити, хендмейд! – подзвонила вона мені через день. – А ти можеш зв’язати мені светр? Я тобі зараз скину, який хочу.

Я обіцяла подивитися і потім відповісти. Я вже кілька разів відмовлялася від замовлень, які сумнівалася, що зможу виконати. Але надісланий зразок був досить простим, я могла б його зв’язати. Про що написала Оксані.

– Класно! Я тоді мірки зніму, нитки замовлю.

– Давай краще я нитки замовлю, ти тільки колір скажи. А то ти можеш купити щось непридатне. Вартість в передоплату просто внесемо, чеки я всі надам.

– Яка передоплата? – здивувалася Оксана. – Ти з мене ще грошей візьмеш?

Я розгубилася і не знайшлася, що відповісти.

– Та це ж не робота, ти просто для втіхи в’яжеш, сама ж говорила, що тобі подобається. Ось і зв’яжи мені светр безкоштовно, – скористалася паузою кузина.

Я почала пояснювати, що навіть якщо мені подобається в’язати, це нічого не означає. На даний момент це моя робота, за яку я хочу отримувати гроші та вкладатися у сімейний бюджет.

– Зрозуміло все з тобою, – процідила сестра і скинула дзвінок.

Цього ж дня вона від мене в інстаграмі відписалася, висловила, так би мовити, громадянську позицію.

Мені незрозуміло, чому вона вирішила, що якщо мені подобається моя робота, то я за неї не повинна брати гроші. Та й знецінювання ручної праці вже втомило. Чомусь ніхто не хоче працювати за “дякую”, а я винна з якоїсь радості. А то нічого, що я свій час витрачаю, який могла б з дитиною гратися чи Ромі приділити? Але мама моя сказала, що задля добрих стосунків з ріднею я могла б це і зробити.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com