Таня майже ніколи не бере трубку, коли свекруха Оксана Володимирівна дзвонить, – передзвонює потім чоловік Коля. Не ходить Тетяна і в гості до свекрухи під надуманими приводами, а перед візитами свекрухи просто їде з дому.
***
– …Коли все добре було, мати, значить, не потрібна була! – зітхає шістдесятлітня Оксана Володимирівна. – невістка взагалі ходила, носа задерші, за весь час мені и десяти слів не сказала, напевно. Хоча я не ображала її аж ніяк! Сину як не подзвоню – «Ти щось хотіла, говори скоріше». Ну ось, а тепер, як проблеми почалися, такі про мене згадали!
– Попросили про щось?
– Ага… Син вчора приїхав ніби як у справах, каже, у батька ж був десь перфоратор, якщо він зберігся, можна, я його візьму ненадовго? Звичайно, тілько перфоратора їм зараз не вистачає, на орендованій квартирі! Пріїхав, ходив, м’явся з перфоратором цим, я вже сама йому сказала – та кажи вже!..
Можна, каже, мамо, ми в тебе поживемо пару місяців, поки я роботу не знайду и ми квартиру не знімемо?..
Попросив їх нинішній господар звільніти приміщення, виявляється. Роботи немає, грошей немає, Таня, невістка, з дитиною трірічною. Ось так…
– Зрозуміло. Весело, значить, скоро буде у вас? Коли переїжджають? – питає Оксану сусідка Неля.
– Переїжджають до мене? Хм. А З якого, власне, дива? Синові я сказала прямо: ти, звичайно, приїжджай і живи, скільки треба, мій дім – твій дім, ти це знаєш. Онуку я теж завжди рада. А от Таня твоя хай їде до своїх батьків!..
***
Оксана Володимирівна живе в трікімнатній квартирі, яку свого часу купували в шлюбі з покійнім чоловіком, батьком її сина Миколи.
Квартира, звичайно, далеко не шикарна – в звичайному панельному будинку, без особливого ремонту. Але зате простора, велика, трикімнатна. Чоловіка не стало п’ятнадцять років тому. Синові Миколі зараз тридцять два і він давно живе окремо від матері. Вже на останньому курсі університету хлопець зняв кімнату з другом, потім залишився там сам, а шість років тому в його житті з’явилася Тетяна, і молоді майже одразу почали жити разом.
Потім Коля і Таня розписалися і народили дитину, так само знімаючи житло.
– Після весілля йшла розмова про іпотеку! – розповідає Оксана Володимирівна. – Збирали наче на перший внесок, але, мабуть, щось у них не вийшло – це ж тільки на словах легко зібрати гроші! Втім, не знаю, що там у них і як. Я питала, що думаєте робити з квартирою, але… це ж не мого розуму справа, ти ж розумієш! На мене тільки пирхали і відмахувалися. Що ж, самі так самі…
Відносини з Тетяною у Оксани Володимирівни відпочатку, чесно кажучи, були ніякі: ні неприязні, ні симпатії особливої, скоріше, взаємне ігнорування.
– Можливо, Таня на мене чогось ображається? – питала спочатку Оксана у сина. – Може, я їй не симпатична чомусь?
– Ой, мамо, не звертай уваги, просто вона по природі людина нетовариська, інтроверт вона! – відповів Микола. – Інтроверт. Знаєш таке слово? Вона дуже важко сходиться з людьми, любить бути сама, в тиші.
– При всьому тому заміж же вийшла за мого сина! – знизує плечима Оксана Володимирівна. – Знайшла в собі сили і познайомитися, і поспілкуватися з хлопцем, и зацікавити його собою. а тут, бачте, важко їй «добридень» сказати!
Таня майже ніколи не бере трубку, коли свекруха Оксана Володимирівна дзвонить, – передзвонює потім чоловік Коля. Не ходить Тетяна і в гості до свекрухи під надуманими приводами, а перед візитами свекрухи просто їде з дому.
І навіть народження дитини не змінило ситуацію. З нетерпінням чекала Оксана появи онучки, плануючи бути прямо такою бабусею-бабусею – з казками, пирогами и в’язанням светриків з оленями. Але від дитини її плавно відсторонили.
– До онуки прийти – ціла справа, домовлятися за тиждень потрібно, і ще не факт, что в день Ікс тебе до неї допустять! – розповідає подрузі далі Оксана Володимирівна. – Ті пронос, то навпаки. Дитина вже забувати встигала мене від зустрічі до зустрічі, плакала, коли знову бачила. Вона взагалі у нас, чесно кажучи, дика, людей боїться! Мати нікуді її не водить, у неї теж ніхто не буває. Не дивно і здичавіти…
Батьки Тані живуть досить далеко, в іншій області, в Дніпрі, участі у вихованні внучки не приймають. оксана Володимирівна тепер уже теж не наполягає на регулярному спілкуванні.
– Насильно милим не будеш! – розводить руками вона. – Може, і краще, дійсно, мені не прив’язуватися до дитини. Нехай живуть, як хочуть!
***
Останнім часом в житті сина пішла якась темна смуга. З’ясувалося, что Тані з декрету виходити по суті нікуди – її компанія за три роки пбажала довго жити.
Щось подібне чотири місяці тому відбулося и з фірмою, в якій працював микола. Чоловік залишився без роботи. Знайти іншу роботу швидко не виходить. Весь цей час живуть аби як, ледве зводять кінці з кінцями, перебиваються якимись підробітками.
Але днями трапилася остання крапля – господар знімною квартири заявив, що має намір продавати свою нерухомість. Вже є покупець, і квартиру треба звільнити протягом двох тижнів.
Зняти зараз іншу квартиру, заплатити комісійні ріелтору і страховку новому господареві, організувати переїзд і перевіз скарбу, якого накопичилося віз і візок, фінансово просто неможливо для молодої родини.
Єдине, що прийшло Миколі в голову – попроситися поки до матері. На два-три місяці. Звичайно, вони будуть намагатися встати на ноги якомога швидше, і як тільки Микола знайде роботу, одразу знімуть хоч кімнату і з’їдуть.
Але оксана Володимирівна встала в позу.
– То ноги об мене витирали, розмовляли через губу, трубку не брали, складно вона з людьми сходиться! А тепер, значить, потрібно стало – і ніяких складнощів? Бери квиток, і нехай таня їде в Дніпро, до своєї мами, ось і все.
– Ну так теж не можна! – умовляє Оксану подруга. – Це ж твій син, його сім’я… Потрібно, напевно, допомогти у важкий момент?
– Синові я сказала – приїжджай і живи, без проблем! – знизує плечима Маргарита Максимівна. – А з його дружиною ділити територію я не зобов’язана. Буде повз мене вештатися, не піднімаючи очей, ні здрастуй, ні до побачення – вона інтроверт! Навіщо мені це треба в своєму будинку?.. Буду сидіти і думати, чому вона така, чим я її образила… Нехай син відправляє родину в Дніпро, не на Північний полюс же! А сам стає тут на ноги…
– Але ти ж розумієш, це все може затягнутися. За чотири місяці він нічого не знайшов. Він буде тут, сім’я там… Не діло це!
– А це не мої проблеми! – розводить руками Оксана.
***
«Син може жити, скільки треба, а невістка нехай йде, куди хоче» – в корені неправильна позиція? Свекрухи треба бути мудрішими, адже життя закінчується не завтра. І цілком можливо, що відкинута сьогодні невістка через кілька років може сказати свекрусі ті ж самі слова – мені, мовляв, немає до тебе справи, йди, куди хочеш…
Хоча в той же час немає ніякої гарантії, що невістка в майбутньому поведе себе благородно, навіть якщо зараз свекруха зробить для неї все. пустить до себе їх всіх пожити.
Свекруха права, що думає тільки про себе? Що скажете? Як би вчинили ви у такій ситуації?
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
