fbpx
життєві історії
– Таня, все добре, але за словами лікаря, тобі потрібно поберегтись. Знаєш, ти вже не молода матуся, – посміхнувся Василь. – Але ми будемо найкращими батьками, я обіцяю! – Як тепер я маю сказати Василю, що використовувала його лише для своєї цілі – стати матір’ю? Я вирішила почекати з цією розмовою, поки мене не відпустять додому

Ніхто не може зупинити вік, і з віком можливість знайти потрібного чоловіка зменшується. Те саме стосується і дітей! Це промайнуло у мене в голові, коли я святкувала своє 35-річчя. У мене була успішна кар’єра і нове розчарування у коханні.

“Я нарешті знову починаю жити”, – похвалилася я перед друзями після розриву з Михайлом.

В цей вечір я сиділа на дивані зі своїм улюбленим котиком, плакала і жалілася на долю, що після більш ніж десяти років стосунків Михайло знайшов дівчинку на десять років молодшу.

Тридцять п’ять, це був такий переломний момент для мене. Незважаючи на всі сильні слова, наскільки я хороша, і що бути самотньою – це сучасно, я мріяла про дитинку. Я просто народжу дитину і виховаю її сама. Але я все ще сумувала за хлопцем.

Як сучасна прагматична жінка, я зареєструвалась на декількох сайтах знайомств в Інтернеті. Я шукала розумного здорового чоловіка, щоб народити собі дитинку. Нічого більше, нічого менше. Я відкинула перших двох претендентів на першій зустрічі. Один був маленький, товстий, лисий і замість 40 йому було 55! Інший підозріло цікавився моїм майном.

На два роки молодший автослюсар Василь виявився приємною та уважною людиною, приємним супутником. Навіть без освіти – що спочатку було для мене однією з умов – він був розумний і охайний. Наступні кроки залежали лише від мене. Однак Василь цього не знав. Поки що план у мене спрацював, я вагітна і щаслива.

– Я хотіла б тобі щось сказати, – прошепотіла я. – Ти знаєш, Василь, ти дуже хороший хлопець, і я… Я не могла сказати більше. Різкий біль внизу живота мене зупинив. Інстинктивно я схопилася за живіт і втратила свідомість. – “Таня, ти часом не вагітна? Я був би неймовірно щасливий!”. Я почула це, ніби в тумані, а також я побачила ріг швидкої допомоги, що приїхала.

Перше, що я побачила, прокинувшись на лікарняному ліжку, це занепокоєне обличчя Василя. – Таня, все добре, – тихо сказав він. – Але за словами лікаря, тобі потрібно поберегтись. Знаєш, ти вже не молода матуся, – посміхнувся він. – Але ми будемо найкращими батьками, я обіцяю!

– Як тепер я маю сказати Василю, що використовувала його лише для своєї цілі – стати матір’ю? – думала я, та вирішила почекати поки мене відпустять додому.

– Ви поїдете додому, але ви повинні бути обережними, – сказав мені лікар під час візиту. – Батько дитини добре подбає про вас?

– Це чудова новина, що ти їдеш додому, – веселився Василь. – Давай краще переїдеш в мою квартиру, у мене більше місця, і я буду мати тебе під наглядом, – вирішив все за мене Василь.

Напрямок “дитячого проекту” вийшов з-під контролю… І в той же час я була не дуже проти. Я вже розуміла у лікарні, що Василь – моя людина. Коли він привіз мене додому, я зрозуміла, що у нього дуже хороші батьки, (живуть у сусідньому під’їзді). Вони піклувались про мене, як про свою власну дочку.

На щастя, наш маленький Тимофійчик народився здоровим. Звичайно, його гордий батько був при його народженні, а також при народженні нашої Настусі, яка народилася через рік після Тимофійка. Я так рада, що тоді не встигла сказати йому, що все це був лише мій план!

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – miniaturowa

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook