Я живу в Голландії вже десять років. Переїхала, коли стало важко тут, в Україні, після того, як полинув на небеса чоловік. Син тоді тільки починав свою дорослу дорогу, а я зрозуміла, що треба якось триматися, будувати життя заново.
У Голландії нелегко, але я влаштувалася: працюю, живу, підтримую сина і його сім’ю.
Гроші я їм переводжу регулярно. І це не просто “допомога” — я дійсно стараюся, щоб вони ні в чому не потребували. Син з невісткою купили квартиру. Я в цьому їм допомогла. У них двоє дітей, і я радію, що можу брати участь у їхньому житті хоч здалеку.
А тут вирішила приїхати додому на свята. Побачити всіх, провести час із онуками. І ось що я побачила.
Син із дітьми приїхали мене зустрічати на вокзал. Я їх ледве впізнала! Діти підросли, син виглядає змарнілим, а невістки з ними не було. Я спитала:
— А де Таня?
— У салоні, — відповів син неохоче. — Збирається на святкову вечерю.
“Ну добре”, — думаю. Зайнята, буває. Але коли ми повернулися додому і я побачила її, у мене просто не було слів.
Таня відкрила двері. На порозі стояла жінка з величезними губами, вії такі, що можна пил збирати, брови намальовані. І ці форми!
Вона була наче чужа, ніби зовсім не та невістка, яку я знала і бачила раніше. Я ледве стрималася, щоб не сказати це вголос.
— Ой, мамо, — з усмішкою сказала вона, — яка радість, що ви приїхали! Заходьте, проходьте!
Я ввійшла, а в мене в голові вже думки рояться: це що, за мої гроші вона таке зробила? Невістка посміхається, говорить солодкими словами, а я не можу нічого з собою зробити — злюся.
Сидимо за столом, діти бігають, граються. Таня весь час на телефоні. Я не витримала і спитала:
— Таню, а що це з тобою?
— Що саме? — зробила вигляд, що не розуміє.
— Ну… губи, вії, ця нова фігура.
Вона засміялася.
— Це зараз модно, мамо. Ви не розумієте, сучасні жінки мають слідкувати за собою.
Син мовчав. А я не змогла мовчати.
— Таню, я весь час вас підтримую. Гроші пересилаю, щоб ви з дітьми ні в чому не потребували. А тут бачу таке! Це що, на це гроші мої йдуть?
Вона одразу напружилася.
— Мамо, це мої особисті справи. Я теж працюю, і ці витрати — з моїх зароблених грошей.
— А якщо я перестану висилати? — вирвалось у мене.
Син нарешті заговорив:
— Мамо, ну навіщо це зараз? Ми вам вдячні за допомогу, але Тані справді треба виглядати добре.
— Для кого добре? Для сім’ї чи для соцмереж? — не витримала я.
Розмова вже не клеїлася. Таня надулася, мовчала. А син усе намагався згладити ситуацію. Я розуміла: якщо скажу ще щось, це перетвориться на сімейний конфлікт. Але коли я лягала спати, у мене в голові крутилися ці запитання.
Чи я права? Чи, може, справді перебільшую? Але куди це все веде? Чи варто й надалі підтримувати їх, якщо я не розумію, на що йдуть мої гроші?
Дякую за ваші думки і поради.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
