fbpx
життєві історії
Тарас не любив приїжджати на літо до бабусі. Але бабуся вирішувала це питання по-своєму. Працювати, що ще? Не можна сказати, щоб Тарас якось особливо зморювався. Та і допомога у копанні картоплі щедро сплачувалася. Якось, коли Тарас вкотре стояв на ринку і продавав бабусину картоплю, він помітив дідуся. Той ходив від продавця до продавця, щось показував, але всі заперечливо хитали головою. Почувши від Тараса його прохання та наміри, навіть не став брати з нього грошей

Тарас не любив приїжджати на літо до бабусі. Друзі всі у місті, Інтернету немає. Що робити? Але бабуся вирішувала це питання по-своєму. Працювати, що ще? Не можна сказати, щоб Тарас якось особливо зморювався, але витрачати дорогоцінні дні сонячного дитинства хотілося на щось справді корисне. Наприклад, на ігри у приставку.

З іншого боку, допомога у копанні картоплі щедро сплачувалася. До отриманих від батьків грошей додавалися ще й зароблені кошти. І виходила пристойна, за оцінками хлопця, сума. Знайти б, де її витратити. Сільський магазин не особливо балував великою кількістю товарів. А чекати, доки батьки відвезуть до міста, терпіння не було. Суцільні розчарування.

Якось, коли Тарас вкотре стояв на ринку і продавав бабусину картоплю, він помітив дідуся. Той ходив від продавця до продавця, щось показував, але всі заперечливо хитали головою. Нарешті настала черга хлопця. Дід підійшов до нього з настороженим виразом обличчя, простяг руку з якоюсь ганчіркою і розгорнув. У брудному шматку тканини лежали ордени.

– Ось, синку, купи, га? Гроші потрібні, топити нема чим. У місті вони коштують набагато більше.

Але Тарас був вже досить дорослим хлопцем, аби розуміти, що інші дорослі не завжди кажуть правду. Гроші на дрова? Сумнівно. А ось піти в магазин і купити на них щось не дуже корисне, це легко!

– Вибачте, дідусю. Каси зовсім немає, ніхто картоплю не купує.

Літній чоловік тільки сумно опустив погляд і пішов додому. А хлопець продовжив стояти та торгувати овочами. Буквально хвилин через 10 він геть-чисто забув про діалог зі стареньким, адже приїхав покупець з машиною і почав відчайдушно торгуватися за зайві 20 гривень.

Увечері, коли повернувся додому, Тарас сів вечеряти з бабусею та розповів їй про свій день. Все як завжди, життя на селі взагалі досить одноманітне. Напевно тому сільські такі спокійні. Навіщо хвилюватися, якщо нічого не зміниться? Потім хлопець згадав про дідуся. Ще й хмикнув, мовляв, ось дідові Іванові товариш по келишку був би добрий.

Але бабуся лише подивилася на хлопця із осудом.

– Який ти нерозумний. І людей засуджуєш даремно. Знаю я його, не вживає він. Нещодавно дружину втратив і тепер лишився сам. Герой, ордени справжні. Потрібно якось зв’язатися з Галиною, піти до нього, чи що. Підтримати, провідати. А від тебе щоб я більше такого не чула. Ось мого часу діти старших поважали. Що за покоління?

Залишок вечора Тарасу було соромно за свої слова. Про те, що людина справді могла перебувати в такому важкому становищі, він і не подумав. Ще й бабусі розповів, жартівник. Поганий вчинок, неправильний.

Наступного ранку Тарас уже шукав очима дідуся, щоб перепросити. За годину він його й побачив. Очевидно, нагороди нікого не цікавили. Тоді Тарас підійшов сам.

– Здрастуйте, наторгував трохи, давайте куплю ваші ордени.

– Ага, зрозумів, що можна і на них заробити? Розумію. Ну, давай гроші, вважай, останнє віддаю.

Після цього дідусь пішов. Поки що все йшло за планом. Хлопчик пішов з ринку раніше, відніс залишки картоплі до бабусі. Потім зазирнув до місцевого тракториста, що мав свій гараж і навіть набір непоганих інструментів. Почувши від Тараса його прохання та наміри, навіть не став брати з нього грошей. Безкоштовно почистив ордени, навів блиск.

Увечері Тарас з бабусею та її подругою Галиною прийшли до ветерана додому. Купили торт, принесли деякі запаси їжі. Галина взяла домашню консервацію. З димаря йшов дим, дідусь був удома.

Його вдячності не було меж. Навіть кілька сльозинок скотилося по щоці. Чоловік упізнав Тараса, хоч той і переодягся, у гості все-таки йшов. Того вечора ці люди зібралися просто поспілкуватися, підтримати одне одного. А Тарас собі зробив правильні висновки. Зароблені гроші були витрачені не даремно. Адже вони допомогли тому, хто їх справді потребував.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com