fbpx

Тарас не пропускав можливості забрати мене з офісу, а коли ми приїжджали, то дома першим ділом брав мій телефон, і перевіряв хто дзвонив і писав впродовж дня. Мені не було чого приховувати, тому й не звертала уваги. Та одного дня через його ревнощі мене просто поперли з роботи. – Це не норма, – сказав мені шеф. Я й сама розуміла, але вдіяти нічого не могла. А одного дня зрозуміла, що ношу під серцем другу дитину

Тарас не пропускав можливості забрати мене з офісу, а коли ми приїжджали, то дома першим ділом брав мій телефон, і перевіряв хто дзвонив і писав впродовж дня. Мені не було чого приховувати, тому й не звертала уваги. Та одного дня через його ревнощі мене просто поперли з роботи. – Це не норма, – сказав мені шеф. Я й сама розуміла, але вдіяти нічого не могла. А одного дня зрозуміла, що ношу під серцем другу дитину.

У нас з чоловіком все починалося за звичним сценарієм, нічого такого неймовірного не було. Познайомилися через друзів, сподобалися один одному дуже, почали зустрічатися. Рік таких зустрічей вилився в те, що ми одружилися. Любили один одного, поважали, та й Тарас поводився чудово. Я думала, що мені пощастило з чоловіком. Без шкідливих звичок, на роботі не затримується, немає друзів, які то на рибалку хочуть, а то в баню.

Гроші заробляв пристойні – все в будинок, все в сім’ю. Навіть по дому мені допомагав – я ще й думала, ну невже є такі чоловіки? Як же мені пощастило. Але даремно я так думала, адже після того, як на світ з’явилася наша дочка, почалося “найцікавіше”. Тарас ніби з ланцюга зірвався. Я була в настільки непривабливому стані через вічний недосип і втому, а він мене ревнував мало не до стовпа.

Виходжу з донькою погуляти біля будинку, він стоїть біля вікна, перевіряє, куди я йду, з ким говорю, куди дивлюся.

Приходжу додому – починається допит. Навіщо ходила, хотіла на мужиків подивитися? Мені було дуже неприємно, адже я приводу ніякого не давала. Що, мені не можна було з дочкою погуляти в парку?

Такі допити мені Тарас влаштовував щодня. А я все мріяла, щоб дочка підросла, а я пішла на роботу. Думала, що вже на роботі не буде мене діставати. Вийшла на роботу і тут почалося ще гірше. Коли Тарас дізнався, що половина колективу чоловіки, то закотив істерику. Почав мені говорити, що якщо я з кимось буду ходити одна і посмію йому “роги наставити” – мені буде непереливки. Я була не в собі, адже чому в нього на думці одні тільки ревнощі і зради?

Тарас постійно забирав мене з роботи. Поки була в офісі, по десять разів на день дзвонив і питав, що я роблю, хто поруч зі мною. А додому коли поверталася, тут же хапав мій телефон і перевіряв, куди я телефонувала, хто мені писав. Я давала телефон, ховати мені не було чого.

Одного разу з роботи я вийшла разом з колегою – чоловіком. У мене різко потемніло в очах, і я схопилася за серце, і ледь не впала. Чоловік же зміг мене утримати. І ось незрозуміло звідки вискочив мій Тарас, відразу з наїздами на цього чоловіка. Його не хвилювало, що у мені погано, хвилювало те, що інший чоловік торкнувся мене, втримав, щоб я не гепнулася. Через пару днів я втратила роботу. Ніхто не хотів, щоб мій “хворий на голову” чоловік влаштовував в компанії концерти. Пізніше мені довелося дуже важко. Коштів власних на життя у мене не було, довелося просити постійно у Тараса. Ще й носила другу дитину під серцем.

Як так – незрозуміло. Народила другу дочку. Я вже думала, чоловік зміниться. Але ні, коли донечка маленька плакала ночами, чоловік скаженів до такої міри, що мало з дому не тікав. А потім зовсім став звинувачувати у цьому плачі мене, бо я не можу нічого з цим робити. Що він тільки не робив. А я все це терпіла, хотіла зберегти сім’ю. Та й всі навколо говорили, що чоловік у мене хороший, це я винна, я наговорюю.

У інших гуляки-випиваки – їм скаржитися треба, але не мені. А я розуміла, що так більше тривати не може. Особливо після того, як одного разу у моєї доньки почалася істерика. Тараса не було вдома, а вона сховалася за дверима і почала плакати, що боїться батька і просить Бога, щоб його більше з нами не було. І тут я остаточно вирішила бігти з двома дітьми.

Поки Тараса не було вдома, він був на роботі, я швидко зібрала найнеобхідніші речі, втекла до батьків. А потім ще через день в інше місто, щоб він нас не знайшов. Я знала, що Тарас поїде до батьків, тому це було правильне рішення.

Зараз живу одна з двома доньками і часом мені дуже важко. Але вже точно не настільки, як жити з таким чоловіком.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page