fbpx

Тарас поїхав. Оля не знала, повернеться він чи ні. Вирішив спробувати себе на новій роботі, на новому місці, в іншому місті за тисячі кілометрів від неї. Тарас нічого їй не обіцяв, а вона нічого не обіцяла йому. Вони начебто дружили, ніби просто проводили час разом, і толком самі не знали, чи були у них стосунки, хоча були разом майже рік. У неї під серцем – нове життя. Вона носила дитину Тараса. Звиклася з цією думкою напрочуд легко, ніби так і мало бути. «У нього, напевно, інша вже є»

Тарас поїхав. Оля не знала, повернеться він чи ні. Вирішив спробувати себе на новій роботі, на новому місці, в іншому місті за тисячі кілометрів від неї…

Тарас нічого їй не обіцяв, а вона нічого не обіцяла йому. Вони начебто дружили, ніби просто проводили час разом, і толком самі не знали, чи були у них стосунки, хоча були разом майже рік.

Як тільки він поїхав, вона насамперед видалила його номер. Подумки поставила на ньому хрест, була твердо впевненою, що вона йому не потрібна, раз він ось так легко поїхав, покинув її.

Минуло майже два місяці, і від нього не було жодного дзвінка або повідомлення. Оля намагалася про нього не згадувати. А потім дізналася, що під серцем у неї нове життя, що при надії вона.

І все встало на свої місця: раптово з’явилася чутливість, тяга до незвичних для неї жіночночих речей – спідниць, суконь та підборів.

Зазвичай в джинсах і кросівках, Оля несподівано сама для себе за ці кілька місяців перетворилася на справжню жінку. Вона носила дитину Тараса. Оля про це нікому не сказала поки. Але сама звиклася з цією думкою напрочуд легко, ніби так і мало бути.

Її бентежило одне – тепер думки весь час поверталися до Тараса, її кортіло з ним поділитися, але гордість і образа брали верх: адже він їй навіть жодного разу не подзвонив!

Вона могла б через спільних друзів дізнатися його контакт, але… «У нього напевно інша вже є», – думала вона, змахуючи зрадницькі сльози.

Одного вечора вона переглядала їх спільні фотографії з Тарасом: він такий веселий, блакитноокий, рудий, завжди в центрі компанії, ось він її обіймає, ось вони в поході з наметами, ось в ресторані святкують її день народження… Але ж стільки було спогадів! На кого ж буде схожа їхня дитинка?

Їм же було весело, добре, але… Все здавалося несерйозним, ніяких розмов про майбутнє.

«Йому точно не потрібна ще сім’я».

Їй самій три місяці тому вона була не потрібна, і він напевно це відчував… Оля гладила свого животика і молилася, щоб все було добре.

Вранці вона помітила на вікні голуба. Тихенько підійшла: «Це точно хороший знак», – посміхнулася вона. І почала збиратися на роботу.

Наступного дня, в суботу, її розбудив якийсь стукіт, вона прокинулася і побачила того ж голуба. Це вже незвично. «Напевно, сусідки підгодовують», – вирішила Оля і повернулася в ліжку на інший бік.

Коли це сталося втретє, Оля одночасно і зраділа і занепокоїлася. Підійшла ближче до вікна – голуб не відлітав, їй навіть здалося, що він дивився прямо на неї.

У неї серце забилося частіше. Вирішила, що незайвим буде сходити до церкви, і висипала з кватирки трошки крихт хліба пташці. У храм сходила в цей же день.

Наступного дня Оля пила каву, не відриваючи очей від вікна – але там нікого не було. Вона навіть трохи засмутилася. Списавши все на свій стан, Оля почала збиратися на роботу. Дівчина погладжувала свій вже округлий животик перед дзеркалом, коли почула стук.

Її охопило якесь тремтіння і хвилювання, вона побігла на кухню до вікна – це голуб.

«Хороший мій, ти запізнився», – насварила його Оля, висипала трохи крихт. «Прилітай ще!»

Він знову прилетів, і так щодня цілий тиждень. Увечері вона знову не втрималася, відкрила їхні з Тарасом фото… Гарний, вище неї на голову. Рудий… У Олі почастішав пульс: голуб теж рудий. Цього не може бути, так не буває…

Оля майже не спала вночі. На ранок вона прилипла до вікна і дочекалася свого голубка. Оля заплакала. Це ж Тарас… Таких збігів не буває.

Голуб прилітав щодня або через день протягом місяця, живіт у Олі все ще був не помітний під просторим одягом. Минуло майже чотири місяці відтоді, як виїхав Тарас. Вони жодного разу не спілкувалися. Тільки її рудий голуб… Оля точно вірила в чудеса, тільки не знала ще точно, що це диво означає.

Голуб перестав прилітати: день, два, три. Оля занепокоїлася. На четвертий день вона прокинулася від стуку, за звичкою вона побігла до вікна. Але зрозуміла, що стукають в двері.

На порозі стояв Тарас:

«Ми були зовсім без зв’язку, в глушині, прости!».

Оля обняла його і заплакала.

«Я думав про тебе весь час. Оль, а я тебе, виявляється, люблю».

“Я знаю…”

Бережіть одне одного!

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page