Тарас так того дня і не повернувся додому. Телефон був вимкнений, я не на жарт злякалася, але сівши спокійно на стілець, я зрозуміла, він може бути лише у найкращого друга Артура. Я викликала таксі і за деякий час вже була в іншому районі нашого містечка. Двері були відчинені. Все, на що я була здатна в цей момент, так це зробити фотодоказ. Вони й не здогадалися, що я там була і все бачила.
В Тараса світилася лисина, не дуже гарні зуби, тому я довго не відповідала йому взаємністю, хоча всі, хто нас знали, говорили, що він буде ідеальний чоловік. Згодом я здалася, і відгуляли весілля.
Мені 26 років було тоді, коли Тарас бігав за мною, як та собачка. Так, в прямому сенсі цього слова. Він мені, якщо чесно, взагалі не подобався. Трохи вище мене, з дуже рідким волоссям, та й зуби у нього було не особливо в нормі. Не подумайте, я ніколи не цінувала людей тільки за зовнішність, але його вигляд мені точно не подобався.
Тарас мені і квіти постійно дарував, і з роботи зустрічав, і подарунки дарував, постійно говорив компліменти. Пам’ятаю ще, як всі дівки заздрили на роботі і говорили, що не мудра, адже він мене так любить, ніколи не образить. І знаєте, його цілеспрямованість зіграла свою роль.
Згодом Тарас мені теж почав подобатися, в основному його неймовірно ніжне і трепетне ставлення до мене. Я здалася, повірила в любов, погодилася вийти за нього заміж. Я думала, що з цим чоловіком я буду як за кам’яною стіною, він ніколи не зрадить і жити я буду як королева. Хоча раніше в планах у мене була тільки кар’єра.
Відгуляли весілля, воно було просто казковим. Всі люди говорили, що я найщасливіша жінка і я дійсно це щастя відчувала. Ну а потім перші “9 місяців”, потім другі. Набрала трохи ваги, постійно втомлена, адже і працювала, і за дітьми дивилася, у нас ще й сад був, я і там працювала багато. Ну а Тарас став віддалятися, хоча від нього вже точно я такого не очікувала.
Робити кіпіш і приставати з питаннями чи любить він мене, було б нерозумно. Тому я чекала. Була у нього зустріч однокурсників з університету, пішов він на неї. Додому спати не прийшов. Я почала хвилюватися, підозрювала де він міг залишитися – тільки у одного друга. Вранці дітей відвезла в школу, а сама поїхала до цього друга. На подив, квартира відкрита, друг “веселий” і сплячий лежить на підлозі, йду в спальню. А там знаєте хто? Мій “вірний” Тарас з якоюсь дівицею. Я не стала робити “бурю”, тільки світлину “на пам’ять”. Вони навіть не знали, що я приходила.
А потім Тарас повернувся додому, почав щось бурмотіти під ніс, брехати мені, а я йому – фотодоказ. Став переді мною на коліна, благав прощення. Говорив, що просто був не в собі, просто так вийшло. Я тоді повірила, пробачила. І так, 11 років ми прожили добре. До однієї ночі, коли Тарас знову не ночував вдома. Знову вранці йду до того ж друга і знову бачу ту ж картину, з тією ж дамою. Але в цей раз мене побачили.
Ця дівчина почала сміятися, а чоловік мені говорити, що я така-сяка і що якби не лізла не в свої справи, нічого не було б. І взагалі, що повинна йому дякувати, що живе з такою, як я. Пішла звідти в сльозах. Навіщо я його пробачила? На кого я витратила стільки років життя? За що все це мені?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
