— Тарасе, ти Оксані не натякай, а прямо в лоб кажи, щоб грошима не тринькала, бо часи важкі, а вона собі ніяк ціни не складе, — донеслося з кухні стишене, але чітке шипіння моєї свекрухи, Ірини Петрівни, яка повчала мого чоловіка, поки я розставляла тарілки у вітальні.
— І я тебе хочу попросити, синку, тільки щоб невістка не чула і знати не знала, оплати нам цього місяця за комунальні повністю, бо нам з батьком геть не вистачає, все до копійки в аптеці лишаємо.
— Мамо, та я все розумію, я з нею поговорю, вона просто звикла жити на широку ногу і не дивиться на цінники, — тихо відповів Тарас, навіть не спробувавши заступитися за мене чи пояснити, що ми взагалі-то обоє заробляємо.
Я стояла біля святкового столу з порцеляновою супницею в руках, і в мені все просто закипіло від такого нахабства та подвійних стандартів. Я не витримала, поставила посуд на стіл так, що аж кришка брякнула, зайшла на кухню і спокійно, але з металом у голосі сказала прямо їм в очі.
— А чому це я маю не знати, куди ідуть гроші з нашого сімейного бюджету, Ірино Петрівно, і чому мій чоловік має ховати від мене допомогу батькам, паралельно вираховуючи, скільки кілограмів огірків я купила додому?
Свекруха від несподіванки аж підскочила на стільці, а Тарас миттєво опустив очі в підлогу, бо ніхто з них не очікував, що я почую цю таємну змову, яка тривала, як виявилося, вже далеко не перший місяць.
Нашому шлюбу вже скоро двадцять років, мені зараз тридцять сім, а Тарасові виповнилося сорок п’ять. Ми виростили двох чудових синів, які зараз навчаються в іншому місті, повністю самостійні, забезпечені й живуть своїм студентським життям. Можна сказати, що для нас із чоловіком нарешті настав той золотий час, коли руки розв’язані, діти на своїх хлібах, і ми можемо пожити для себе.
Ми обоє працюємо і маємо непоганий статус у нашому невеликому, але затишному обласному центрі на заході України. Я працюю провідним помічником адвоката в солідній юридичній компанії, а Тарас викладає вищу математику в нашому національному університеті.
В їхній родині взагалі всі вважають себе великими інтелектуалами та математиками, у них це ледь не спадкове. Навіть наш молодший син перебрав цю любов до цифр, логіки та точних розрахунків, що було помітно ще з раннього дитинства, коли він замість іграшок бавився кубиками з цифрами.
У нас є свій власний дах над головою, хороша трикімнатна квартира, яку ми купили самі, без жодної допомоги родичів. Не скажу, що чоловік у закладі освіти заробляє якісь захмарні мільйони, у викладачів праця оцінюється скромніше. Але якщо скласти докупи мою зарплату, його ставку та гроші за наукові проєкти, то виходить дуже пристойна сума. На ці кошти можна не просто добре жити, а й дозволяти собі якісні речі, відпочинок і нормальний побут без постійного заглядання в гаманець.
Ще донедавна в нашій родині все було просто ідеально, панувала повна довіра та гармонія. Я завжди купляла собі все, що хотіла, хоча ніколи не була марнотраткою і не викидала гроші на вітер чи якісь дурниці.
Як і кожна нормальна жінка, яка працює в солідній установі та спілкується з клієнтами, я хочу і повинна виглядати доглянуто та охайно. Раз на місяць я стабільно ходжу на манікюр, роблю корекцію брів, іноді перед великими святами чи поїздками можу наростити вії. Ну і регулярні візити до косметолога теж ніхто не відміняв, адже молодість треба підтримувати вчасно.
І якось зовсім непомітно, буквально з початком цієї весни, все кардинально змінилося, і Тарас почав видавати дивні претензії. Спочатку це були якісь дрібні зауваження, на кшталт його раптового запитання перед дзеркалом про те, для чого мені взагалі всі ці процедури та баночки з кремами.
Він почав бурчати, що природна краса краща, а сучасні жінки просто не знають, куди дівати гроші, і вигадують собі зайві витрати.
Далі ситуація тільки загострювалася, і докори стали відкритими та дуже неприємними для мене. Пам’ятаю, як ми збиралися на хрестини до моїх близьких друзів, і я купила собі нову гарну сукню глибокого смарагдового кольору. Чоловік, побачивши пакет із магазину, відверто скривився і незадоволено вимовив у голос.
— Невже тобі знову немає що одягнути на свято? У тебе ж повна шафа одягу, який уже скоро вивалиться звідти на голову!
Тарас підійшов до гардероба, різко відкрив дверцята і витягнув вішак, на якому висіла моя стара вишиванка, яку я одягала ще три роки тому.
— Ну і як ти собі це уявляєш, якщо на сучасне застілля в ресторан я одна прийду у вишиванці, а всі інші будуть у вечірніх вбраннях? — обурилася я тоді.
Якось із тим випадком ми тоді змирилися, я все ж поїхала в новій сукні, хоча настрій перед святом він мені зіпсував капітально. Потім була моя запланована поїздка з кумою в Болгарію на море, куди ми збиралися вже дуже давно і відкладали гроші окремо. Перед самою дорогою я купила собі новий якісний купальник, і вдома знову почалося довге та нудне ниття.
— Мало того, що ти витрачаєш купу грошей на закордонний відпочинок у такий час, так тут ще й на додаткові аксесуари доводиться викидати суми, за які можна тиждень харчуватися, — бурчав Тарас, перекладаючи речі в моїй валізі.
Далі почалися постійні причіпки за звичайні продукти харчування, що взагалі не вкладалося мені в голову. Як тільки почалася весна, з’явилися перші свіжі овочі, і мені дуже захотілося зробити легкий салат. Валері вкрай не сподобалося, що я принесла з ринку аж по кілограму перших огірків, помідорів і молодої капусти.
— Це ж захмарні гроші зараз, вони ще повністю тепличні й дорогі, можна було почекати до літа, коли все здешевшає на городах! — вичитував він мене прямо посеред кухні.
Правда, коли я все це покришила, заправила олією і подала до вечері, то їв він за обидві щоки і чомусь мовчав, не згадуючи про екологію чи дорожнечу.
А нещодавно сталося таке, що взагалі мене здивувало і змусило серйозно замислитися над його адекватністю. У мене є своя власна автівка, невеликий акуратний хетчбек, на який я сама чесно заробила, збирала кілька років і купувала особисто за свої кошти. І ось чоловіку раптом дуже не сподобалося, що я вирішила поїхати до подруги, яка живе буквально за два кілометри від нашого будинку.
— Ти знову береш машину, щоб проїхати таку смішну відстань? Ти тільки подивися, скільки зараз коштує паливо, бензин у наш час не дешевий, а ти його палиш на такі дрібниці! — заявив він мені біля дверей.
Я все прекрасно розумію, бачу ціни на заправках і вмію рахувати гроші не гірше за будь-якого математика. Але в нашій родині є кошти, ми не бідуємо, то чому я повинна ходити пішки з важкими сумками чи їздити в переповненому трамваї, як він мені постійно каже останнім часом?
Відповідь на всі мої запитання знайшлася сама собою саме цієї неділі, коли ми приїхали в гості до його батьків. Тепер я чітко дізналася, звідки насправді ростуть ноги у цієї раптової чоловікової економії та постійних зауважень щодо моїх витрат.
Коли я зайшла на кухню після почутої розмови, там повисла важка, майже залізобетонна тиша, яку ніхто не наважувався порушити. Ірина Петрівна почала судорожно поправляти серветки на столі, намагаючись вдати, що нічого особливого не відбулося.
— Оксанко, та ти все не так зрозуміла, ми просто гомоніли про життя, про те, як зараз усе подорожчало в магазинах, — єлейним голосом пролепетала свекруха.
— Я все чудово зрозуміла, мамо, кожне ваше слово, особливо про те, що мені треба казати все прямо в лоб, щоб я не тринькала гроші, — відповіла я, сідаючи на стілець навпроти неї.
— Ну а що тут такого? Батько постійно хворіє, ліки зараз коштують як половина пенсії, нам справді важко тягнути цю комуналку самотужки, — почала виправдовуватися свекруха, змінюючи тон на більш наступальний.
— Я абсолютно не проти, щоб Тарас допомагав вам фінансово, ви його батьки, і це цілком нормально та правильно, — спокійно вела я далі. — Я сама щомісяця допомагаю своїй мамі, купую їй продукти, даю гроші на лікування, і ніколи Валері про це навіть словом не обмолвлюся, бо це мої заролені кошти.
— От бачиш, то чому ти тоді влаштовуєш тут сцени, якщо сама так робиш? — втрутився в розмову Тарас, наче відчувши підтримку з боку матері.
— А тому, Тарасе, що моя мама ніколи в житті не дозволяє собі втручатися в наше внутрішнє сімейне життя, — відрізала я, дивлячись йому в очі. — Вона не просить мене, щоб ти не ходив у кафе на обід під час роботи, а брав із дому судки з кашею, бо треба економити на кожній копійці заради її інтересів.
Свекруха незадоволено підібгала губи, ображено відвернулася до вікна і почала витирати чистий стіл рушником, демонструючи всім своїм виглядом, яка я невдячна та жорстока невістка.
— Ми ж для вас як краще хочемо, щоб у вас якась копійка за душею трималася, часи ж які дивакуваті навколо, нічого не знаєш, що завтра буде, — тихо пробурчав теж присутній при цьому свекор, який до того мовчав.
Мені була абсолютно дивна і незрозуміла її життєва позиція: на власній дружині економ кожну копійку, дорікай їй купальником та свіжими огірками, але батькам допомагай потайки, наче злодій якийсь.
Ось така історія відбулася в нашій родині, яка досі здавалася мені зразковою та побудованою на повній чесності. Хіба це нормально, коли чоловік піддається під такий явний вплив батьків і починає обмежувати свою жінку у всьому, аби задовольнити забаганки родичів?
А як би ви вчинили на моєму місці, почувши таку таємну змову за своєю спиною? Чи варто пробачати подібні речі й вдавати, що нічого не трапилося, чи треба ставити питання руба?
Усі імена на прохання автора змінені. Фото ілюстративне.
