Тато мого Василя не візьме на роботу, оскільки розуміє всі ризики “своєї людини” в компанії. Але ж свекруха це навіть чути не хоче, і вже другу неділю поспіль мені надзвонює з одним і тим же питанням. А чоловік замість того, щоб думати, чим сім’ю прогодувати в такий важкий час, просто в іграшку грає, і чекає, коли закінчиться.
Відчуває моє серце, що з Василем ми найближчим часом розбіжимось, як в морі кораблі. Щось з кожним днем стає в нашій сім’ї дедалі гірше і гірше. Не обійшлося в моїй історії і без свекрушеньки… Ні, не скажу, що вона влізає в наше життя. Живемо ми окремо, але є одне “але”.
Я не хвилююсь за те що після розлучення залишуся ні з чим, оскільки я забезпечена жінка. Маю свою квартиру, BMW найновішої моделі. Та й батьки поруч живуть, і в будь який момент можуть мені допомогти.
Просто той факт, що мене чекає розлучення – зводить з розуму.
З Василем ми разом більше п’яти років. У нас росте маленька донечка Улянка, якій нещодавно минуло чотири рочки. Я тільки пів року тому, як вийшла на роботу, але самі розумієте, Улянка ходить в садочок і часто хворіє, та й, сильно з роботою не розженешся.
Живемо ми у квартирі Василя, оскільки вона більша, і знаходиться ближче нашого обласного центру, точніше, це не чоловіка квартира, а його мами, по документах. Ми ще перед весіллям домовилися, що будемо там жити. І мені і Василю до роботи звідти, рукою подати.
Також я отримала у подарунок від батька автівку, про яку вже вище писала, а коли я закінчила університет, тато подарував мені ключі від квартири в новобудові. Квартира в дуже хорошому стані, з новим ремонтом та меблями. В оренду здавати житло я не хотіла.
Шукати іншу роботу я поки що не хочу, через Улянка в садок рідко ходить, самі розумієте. Дома з нею може сидіти моя, або ж Василя мама.
Заробляю я зараз не надто багато, але й на цьому дякую. Багато моїх подруг через цю ситуацію взагалі залишилися ні з чим. Поки Василь працював, нам на все вистачало, але ось недавно трапилося те, чого я найбільше боялася – чоловік втратив роботу.
А все через його запальний характер! Не захотів допомогти начальнику, наговорив лишнього йому. Почав там розповідати, що він затримуватись на роботі не збирається, що він не раб. Хоча зарплатню платили йому хорошу, і премії давали. Але він стояв на своєму, за що і поплатився, ще й в такий важкий для України час.
Василь з якогось дива був впевнений, що нову роботу він зможе легко та просто знайти. Але його нікуди не брали. Він надсилав свої резюме, але йому не передзвонювали. Одні роботодавці пропонували роботу, але чоловік відмовився, бо він за копійки не хоче горбатитись.
І ось тоді у нашій родині й почалися проблеми з фінансами. Свекруха моя почала говорити, що мовляв мені потрібно своє житло здати в оренду, і тоді буде набагато легше. Але ж я цього не хочу. Кажу їй, давайте здамо вашу однокімнатну, а ви переїдете в нашу трійку, і з Улянкою завжди поруч будете, не потрібно буде бігати туди-сюди.
Але ж ні, свекруха відмовилася. Каже мені, чому це я маю здавати свою квартиру, щоб ви отримували гроші. А потім вона мені видала взагалі, що мені потрібно поговорити з моїм батьком, і він зможе влаштувати Василя до себе на роботу.
Так, мій тато має гарну посаду. Але ще він і розумний, і старається не брати родичів та друзів до себе на роботу, щоб не зіпсувати з ними стосунки, самі розумієте, як це часто буває.
Він вважає, що кожен має пробивати собі шлях самостійно, і я з цим погоджуюсь.
Він мене відмовився працевлаштувати. Мені довелося самостійно всього добиватися. Він навіть міг не в себе на роботі влаштувати мене, а комусь зателефонувати і попросити. Так ні, він сказав, що не хоче брати відповідальність за мене. Так і вирішила, що сама вирішуватиму свої проблеми. І роботу нову теж шукатиму самостійно.
Батько мені помагає. Запитує чи не потребую грошей.
– А що це твій Василь так вчинив з роботою? А уяви, щоб було, якби я його працевлаштував, а він би таке мені видав,— наголошував мені батько.
Мої батьки відразу ж зятя не взлюбили, але перешкоджати моєму вибору не стали.
Я спершу була осліплена коханням, але з часом сама побачила, що Василь не та людина, в яку я одного дня закохалася… Він чомусь став надто високої думки про себе, хоча насправді це зовсім не так
А ось у родині Василя все зовсім не так. Вони із середньостатистичної сім’ї, не мають такої високої думки про себе. При цьому вони мають багато знайомих і друзів.
Так вони живуть. У лікарню до знайомих ходять, на роботу теж влаштовуються до знайомих. Просять про допомогу, дізнаюсь щось нове і купа іншого. Ось навіть квартиру придбала свекруха, дізнавшись про неї від своєї сестри, бо цю квартиру продавали її сусіди.
І батьки Василя на мене обурюються, чому я не хочу попросити свого батька допомоги у працевлаштуванні їхнього сина. Та навіть якщо я і попрошу батька, то він мені відмовить. Але вони цього не розуміють, чи не хочуть. Все ж таки хочуть віч-на-віч поговорити самі з моїм батьком.
– А що в цьому такого? Ну, попросимо допомоги у свата. Хіба він не захоче допомогти рідному зятю? Це ж для його дочки насамперед позитивно позначиться.
Василь спершу намагався знайти нову роботу, кудись влаштуватися. Щось шукав, крутився. А в даний час він нічого не робить, і не хоче. Сидить на дивані і в іграшку на телефоні грає. А мені не хочеться просити грошей у батьків. Якось соромно мені.
– Якщо хочеш, щоб я влаштувався на роботу, значить попроси у батька допомоги. А якщо не хочеш просити батька — значить, чекай, поки я сам кудись влаштуюся! – сказав мені вчора Василь.
я так розумію, він чекає, поки закінчиться. Але ж ми живемо тут і зараз.
Що робити в такому випадку?
Дайте хтось пораду, інакше я не витримаю, і подам врешті-решт на розлучення!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
