Мої батьки розлучилися, коли мені було 6 років. Я мало пам’ятаю свого батька чи дідуся з бабусею по татовій лінії в той час, коли все в нашій сім’ї було гладко.
Коли мені було 13, я дізналася, що він знову одружився, я не була на татовому весіллі.
Згодом в нього народилося ще двоє дітей. Я декілька разів була у нього дома. Відбувались ці зустрічі по великих святах, таких як, Різдво, Великдень чи новий рік.
Коли мені було 17 років, не стало татової мами, моєї бабусі. Перед тим я навіть їздила з татом до неї в клініку. Ініціативу її провідати проявила я сама.
Потім був ювілей діда – 85 років. Я також зробила все, щоб бути присутньою на цьому торжестві. На всі наступні дідові дні народження мене ніхто не запрошував, але я списувала все на важкі часи.
Я, звичайно, телефонувала дідусеві, вітала, про святкування він і не згадував. Про те, що було якесь свято, я дізнавалася від двоюрідної сестри, вона випадково про це проговорювалася.
Я відчуваю, що мене відштовхують, але я не знаю, чому це так. У нас ніколи не було близьких стосунків. Він навіть не зацікавлений у зустрічі з моїм хлопцем.
Ми плануємо весілля і я на 3 місяці. Батько про це не знає, і я спантеличена – чи запрошувати його на весілля? Чи хочу я взагалі, щоб він став дідусем моєї дитини?
Мені здається, що він підтримує зі мною зв’язок тільки для галочки, щоб потім не було претензій. Лише двічі на рік пише “звіт”. На дні народження та свята.
До слова, мені цього року 25, але я все ще не можу з цим змиритися. Мені про нього забути і не згадувати?
І чи не пошкодую я про це колись, якщо розірву з татовою родиною і ним самим, всі зв’язки?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
