Мої батьки розлучилися, коли мені було 6 років. Я мало пам’ятаю свого батька чи дідуся з бабусею по татовій лінії в той час, коли все в нашій сім’ї було гладко.
Коли мені було 13, я дізналася, що він знову одружився, я не була на татовому весіллі.
Згодом в нього народилося ще двоє дітей. Я декілька разів була у нього дома. Відбувались ці зустрічі по великих святах, таких як, Різдво, Великдень чи новий рік.
Коли мені було 17 років, не стало татової мами, моєї бабусі. Перед тим я навіть їздила з татом до неї в клініку. Ініціативу її провідати проявила я сама.
Потім був ювілей діда – 85 років. Я також зробила все, щоб бути присутньою на цьому торжестві. На всі наступні дідові дні народження мене ніхто не запрошував, але я списувала все на важкі часи.
Я, звичайно, телефонувала дідусеві, вітала, про святкування він і не згадував. Про те, що було якесь свято, я дізнавалася від двоюрідної сестри, вона випадково про це проговорювалася.
Я відчуваю, що мене відштовхують, але я не знаю, чому це так. У нас ніколи не було близьких стосунків. Він навіть не зацікавлений у зустрічі з моїм хлопцем.
Ми плануємо весілля і я на 3 місяці. Батько про це не знає, і я спантеличена – чи запрошувати його на весілля? Чи хочу я взагалі, щоб він став дідусем моєї дитини?
Мені здається, що він підтримує зі мною зв’язок тільки для галочки, щоб потім не було претензій. Лише двічі на рік пише “звіт”. На дні народження та свята.
До слова, мені цього року 25, але я все ще не можу з цим змиритися. Мені про нього забути і не згадувати?
І чи не пошкодую я про це колись, якщо розірву з татовою родиною і ним самим, всі зв’язки?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Людмила Іванівна після нашого з Михайлом весілля вела свій контроль виключно через сина. Мене вона сильно не чіпала. Особливо це було помітно, коли на світ з’явився наш синок Тимур. Але після того, що витворила свекруха, я боюся любої тіні, коли гуляю коляскою в парку чи на вулицях. Я була в подиві. Старша жінка, і щоб на таке піти!
- Цього місяця Світлана повідомила мені, що розлучається. Я хотіла їй допомогти. Я запросила дочку на обід, сподіваючись, що вона зможе довіритися мені й відчує полегшення. Я хотіла її втішити. Але вона, здається, зовсім не чекала від мене допомоги. – Зі мною все добре. Я не розумію, чому ти продовжуєш так зі мною поводитися, – сказала вона мені ображено
- Я була при надії, а грошей на оренду не було, тому ми й переїхали жити до свекрухи. В той час, як лікарі просили берегтися, Ірина Степанівна повторювала, що цікавий стан не недуга. А коли дізналася, що в день “Х” чоловік буде поруч зі мною, взагалі з котушок злетіла. – Хто таке чоловіку показує? Це ж зовсім без розуму треба бути!
- Діти росли, батьки чоловіка їх нормально виховували. Але з якого дива нам взагалі там жити? Вона давно вже в оренді і з неї нам щомісяця капає непогана сума, яку не соромно витратити на якісь свої цілі. А будинок, це будинок. Його ми будували для себе. Він чудово підійшов би навіть для нас п’ятьох і навіть зять би не почував себе там утисненим. Свати як води до рота набрали. Ми купили м’яса для шашликів, закусок, гарно облаштували двір
- Виникло серйозне непорозуміння з дочкою. Скільки можна! Так, мені 67, я збираюся заміж, виселити квартирантів зі своєї квартири та переїжджати туди з Романом. Я виконую обов’язки домробітниці та няні і при цьому не отримую жодної віддачі натомість