Мої батьки розлучилися, коли мені було 6 років. Я мало пам’ятаю свого батька чи дідуся з бабусею по татовій лінії в той час, коли все в нашій сім’ї було гладко.
Коли мені було 13, я дізналася, що він знову одружився, я не була на татовому весіллі.
Згодом в нього народилося ще двоє дітей. Я декілька разів була у нього дома. Відбувались ці зустрічі по великих святах, таких як, Різдво, Великдень чи новий рік.
Коли мені було 17 років, не стало татової мами, моєї бабусі. Перед тим я навіть їздила з татом до неї в клініку. Ініціативу її провідати проявила я сама.
Потім був ювілей діда – 85 років. Я також зробила все, щоб бути присутньою на цьому торжестві. На всі наступні дідові дні народження мене ніхто не запрошував, але я списувала все на важкі часи.
Я, звичайно, телефонувала дідусеві, вітала, про святкування він і не згадував. Про те, що було якесь свято, я дізнавалася від двоюрідної сестри, вона випадково про це проговорювалася.
Я відчуваю, що мене відштовхують, але я не знаю, чому це так. У нас ніколи не було близьких стосунків. Він навіть не зацікавлений у зустрічі з моїм хлопцем.
Ми плануємо весілля і я на 3 місяці. Батько про це не знає, і я спантеличена – чи запрошувати його на весілля? Чи хочу я взагалі, щоб він став дідусем моєї дитини?
Мені здається, що він підтримує зі мною зв’язок тільки для галочки, щоб потім не було претензій. Лише двічі на рік пише “звіт”. На дні народження та свята.
До слова, мені цього року 25, але я все ще не можу з цим змиритися. Мені про нього забути і не згадувати?
І чи не пошкодую я про це колись, якщо розірву з татовою родиною і ним самим, всі зв’язки?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Ми з Петром чекаємо на поповнення, другу дитинку, швидше за все – на дівчинку. Я зарані придумала ім’я, але вся родина з обох боків проти, мені дуже прикро! Я завжди хотіла, аби мою донечку саме так звали. Знайома на дитячому майданчику взагалі зафукала це ім’я, що не гарне і взагалі й казна й що! Мені прикро, мало не ридаю. Ще й до всього свекруха настирно Машу пропонує, прямо дістала уже. Мене саму назвали на честь бабусі Алевтиеною, бо моя мама посоромилася перечити в чужому будинку, адже жила в невістках
- Я як побачила, що син мій ранком встав перший, пішов на кухню і потім поніс у спальню невістці каву з канапками з червоною ікрою – так у мені скипіло все! Розмова з ним і Юлькою не дала результатів, тому і подзвонила свасі. Такого я ще не чула на свою адресу
- Мені вже й не хочеться до своєї родини на Закарпаття їздити, щиро кажу. І все через дітей, яких вони собі там понароджували. А я живу інакше, і коли мене обліплюють ці всі діти – сестри, брата, а мама насідає – коли вже ви, вам по 36 років??? – у мене просто все закипає. Та ніколи!
- Мені так і хочеться щоразу запитати в свекрів, до яких ми іноді їздимо в село: навіщо вам три огороди??? Горбатяться на них і майже все роздають сусідам! Ми мало що беремо з собою, коли вони нам дають, бо ми стільки того всього не їмо, але вони не розуміють, що крім картоплі, буряків, капусти і качок ще щось можна їсти в цьому житті
- В понеділок діти пішли до праці, а я за майстром давай дзвонити. Словом, прибили цю поличку, все гарно і зручно. Також я поприбирала в шафці, де крупи лежали, бо моль завелася. Я все непотрібне викинула, в магазині придбала спеціальні контейнери. Та інша б раділа, але Наталя мене висварила. – Це моя хата! Я тут господиня. Ви б ще в мою шафу залізли! – Я з тих нервів ще відповіла: “Якщо там такий бардак, як на кухні, то і залізу”. Наступного дня син мене посадив на потяг