Мені дуже важко через батька, який покинув нас двадцять років тому. Він ніколи не цікавився, як ми обходилися без нього. Тепер він раптом з’явився в моєму житті, сказавши, що йому ніде жити.
Мій батько Станіслав ніколи не був прикладом зразкової людини. Коли мені було десять років, він покинув мене, мою маму та мою молодшу сестру.
– Я поруч з вами задихаюся! Мені потрібна воля, і я йду від вас!, — сказав він всім нам для пояснення. Будучи маленьким хлопчиком, я поняття не мав, що він мав на увазі.
Нашій мамі доводилося багато працювати, щоб поставити на ноги нас із сестрою. Мені самому довелося починати працювати з п’ятнадцяти років, щоб якось зводити кінці з кінцями. Батько жодного разу не прийшов до нас. Ми для нього більше не існували. Я був ще більше здивований, коли одного дня ми зустрілися.
– Дай мені один єдиний шанс, і я надолужу весь згаяний час, коли мене поруч з тобою не було! Ти пробачиш мене?, – сказав мені сивий чоловік.
У мене м’яке серце, тому я сказав так. Відтоді ми почали зустрічатися досить регулярно. Я думав, що він справді змінився. Здавалося, він мав, яку не яку, але роботу і нарешті знав, чого хоче в житті.
Я зробив помилку. Він зовсім не змінився. Він такий же самозакоханий чоловік, яким був двадцять років тому. Він з’явився в моїх дверях якраз перед Різдвом.
– Вибач, що потурбував тебе, але мені ніде жити, — сказав він мені і відразу кинувся всередину. Я не встиг зрозуміти його поведінку, а він уже сидів на моєму дивані і тримав в руках пульт від телевізора.
Я не зміг перед таким великим святом виставити його на вулицю. Більш того, згодом він заговорив, що його звільнили з роботи.
– Не хвилюйся, я швидко знайду іншу. На охорону зараз потрібно людей!, — сказав він перемикаючи телевізор.
Відтоді він спить на моєму дивані, і, чесно кажучи, не схоже, що він взагалі хоче переїжджати. Він не шукає роботу, він просто живе, дивиться в телевізор і їсть з мого холодильника. Я не знаю, що мені робити.
Це, можливо, навіть гірше того, що я пам’ятаю з дитинства. Але тепер я його ще й повинен годувати.
Найгірше у всій ситуації те, що я не маю сили волі викинути його на вулицю. Я не хочу, щоб він жив як бомж. Мені ясно, що йому нікуди подітися. Але його поведінка зводить мене з розуму. Я хотів би вирішити всю ситуацію якнайшвидше. Але я не знаю, як це зробити.
До того ж я навіть мамі і сестрі не сказав, що приютив тата в своїй квартирі. Вона б точного цього мені не пробачила.
Я не знаю що робити в цій ситуації…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
