Тато з мамою розлучені, живуть окремо і зайняли обидві мої квартири, які мені дісталися від бабусі. От вже єгоїсти! Сіли мені на голову, лише про себе думають. Ну як їх виселити?
Як розмовляти з батьками, які в принципі звикли думати тільки про себе? У мене є кілька квартир, які зайняли мої батьки. А квартири, дло слова, бабусині. Живуть, як ви зрозуміли, тато з мамою окремо, з’їжджатися не планують. Їх батьки все життя давали їм все найкраще, вирішували за них всі їхні проблеми. Тому вони такі не самостійні. По факту є дві абсолютно непристосовані до життя людини, яким всі все повинні.
Мама не працює і не планує, пояснюючи це «вихованням» абсолютно розпещеного сина-підлітка: мовляв, куди ж він без матусі (його годують, купають і так далі).
Ми з чоловіком знімаємо квартиру і крутимося, як можемо. Не сказала б, що живемо погано, але накопичити на власну квартиру немає ніякої можливості, зарплати не великі, двоє діток малих. Ні у кого на шиї не сидимо, чого не скажеш про моїх батьків, які роками сиділи на шиї у своїх батьків, а тепер ось і у нас.
Найприкріше, що бабуся, та й самі батьки вважають, що так і повинно бути! Брату вже відклали гроші на навчання, адже «сам не заробить» (я, звичайно, отримала одну і здобуваю другу освіту безкоштовно), думають про те, як йому квартиру дати, а мені – нічого.
І це в той час, як завжди вирішувала батьківські проблеми, бігала за них всюди, мене просили знайти їм роботу, бігати по всіх інстанціях, коли на них подавали в суд за несплату комуналки. І я чомусь впевнена, що ніякої віддачі й вдячності від мого братика вони не дочекаються.
У якийсь момент мені заявили, що треба було виходити заміж за розрахунком, а не з кохання, чоловік їм мій не подобається, бо не заробляє мільйонів.
Хоча батько, наприклад з ним навіть не бачився, просто не захотів! І через цю його забаганку, коли треба було пару місяців пожити в квартирі, де живе батько, я жила там сама, а чоловік тулився, де попало, по друзях. Освіта у мене теж поганий, на думку батьків та й діти я так собі. Мене гризе почуття несправедливості. Чому їм і брату все, а мені – нічого? Я давно звикла розраховувати на себе і свою родину. але все ж таки прикро. Мрію про те, як одного разу все ж виселю їх з бабусиних квартир, але не знаю, як це зробити. Заповіт то на мене, але бабуся, якщо ми з нею посваримося, у будь-який час перепише його на маму чи на брата…
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!