Павлина і Віктор в дитсадок ходили разом, у школі – за однією партою. Після випускного – вдвох у технікум, ну а потім весілля і донечка.
Жили у хаті, яка Павлині від бабусі лишилася, батьки з ремонтиком допомогли.
Коли доньці Надійці було три роки, а син щойно народився, Вітя прийшов і сказав, що більше не кохає і йде до Лариси, нової секретарки їхньої контори. Дітям допомагати буде, чи зможе, ну а решту вибачай, Павлиночко, приїлася ти мені…
Почав речі збирати, а Павлина наче на соляний стовп перетворилася. Стояла і дивилася, ворухнутися не могла.
Вибігла Надійка зі своєї кімнати, побачила щось незвичне: тато на неї не дивиться, на руки не підхоплює, одяг у велику валізу кидає…
– Таточку, татусю, не йди!.. Я з тобою! – заголосило трирічне дівча.
А Вітя і схопив, закружляв малу, притис до себе. Потім сіли всі, на підлогу плакали кілька годин.
***
Павлина віддала Надійку Віктору. Що нею рухало? Важко самій з двома дітками. Та й отой крик доньки все стояв у вухах…
Вони, звичайно, бачилися. Поки Надійка ще мала була – частіше, а потім Віктор з Ларисою і донечкою в обласний центр виїхали.
Через чотири роки після розлучення Павлина вдруге заміж вийшла, 45 років прожила з другим чоловіком, а потім провела Петра в останню путь. Дітей спільних не нажили.
На хату дарчу на сина Олега зробила на його 25-річчя. Але Олег все по закордонним заробіткам мотався, з кимось сходився і розходився, до матері вкрай рідко навідувався. Та вона розуміла: чоловік не має бути до мамчиної спідниці прив’язаний… Так, ронила сльозу іноді, та й по тому. З Надією не часто, але передзвонювалися, дочка навіть приїздила іноді з двома онуками, але теж не часто.
Якось звідкілясь повернувся Олег і сказав:
– Мамо, ти подумай, куди переберешся. Я хату продавати буду – у мене борги величезні… Ти вже прости, мені тебе забрати нікуди.
***
Павлина живе у доньки на лоджії у невеликі двокімнатній квартирі. Всім говорить, що їй там подобається, затишно і зручно. У неї там диванчик і швейна машинка. Вона замовлення на ремонт одягу виконує, поки ще може, гроші – доньці.
Син хату продав і десь завіявся, на свята лише напише буваює два слова.
Дочку Павлина не ростила, а воно он як життя повернуло…
У Надії вже ні батька, ні мачухи, син он з невісткою з ними живуть і малим. А знайшла Надія місце для матері і в серці, і в квартирі. Чоловік для бабусі лоджію облаштував, там тісно, але не задуває, тепло.
Павлина ранками любить насмажити на всіх млинчиків чи оладок-сирників, а ввечері посидить трохи з дочкою і зятем, новини подивиться, та і йде у своє «балконне гніздечко», де затишно, зручно, не задуває і всі, хто їй дорогий – поруч, за стіною.
Автор – Олена Мірошниченко
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
