fbpx
життєві історії
Телефон був не заблокований, тому я одразу ж зайшла в контакти, щоб зателефонувати найближчому родичу, і віддати телефон власнику. І якщо спершу я думала, що знахідка належить школяру, то прочитавши: Андрій Петрович, Богдан Ярославович, і так далі, зрозуміла, що помиляюся. – Алло! Люся? Ти де? Я вже зачекався! – Це не Люся. Тут така справа, я цей телефон знайшла

Телефон був не заблокований, тому я одразу ж зайшла в контакти, щоб зателефонувати найближчому родичу, і віддати телефон власнику. І якщо спершу я думала, що знахідка належить школяру, то прочитавши: Андрій Петрович, Богдан Ярославович, і так далі, зрозуміла, що помиляюся. – Алло! Люся? Ти де? Я вже зачекався! – Це не Люся. Тут така справа, я цей телефон знайшла.

***

Одного разу взимку моя сестра знайшла телефон, сиротливо лежить на снігу, трохи в стороні від протоптаної стежки. Був ранній ранок буднього дня.

Судячи з того, що батарея не була розряджена, і телефон не встиг намокнути, втрачений він був зовсім недавно. І можливо навіть недбайливий господар знаходиться десь поряд.

Поблизу зупинка, школа, лікарня. Хтось кудись поспішав, а поспіх відомо до чого призводить.

“Дитина!” – припустила сестра, у неї самої в наявності є син-підліток, який не так давно “йшов, йшов, а потім хотів подзвонити, а телефону-то і немає” (добре жалісливі люди знайшли і повернули).

Сестричка моя, будучи жінкою доброю і правильною, вирішила зробити все можливе, щоб втрату господареві повернути. Телефон заблокований не був і вона стала дивитися кому можна було б подзвонити.

Відразу зрозуміла, що телефон належить, швидше за все, не дитині, тому як імена були солідні: щось типу, Марія Іванівна, Петро Петрович, не було будь-яких там Дімона, Юльчик і Макс.

Вирішила, що краще за все буде набрати того, з ким недавно господар телефону розмовляв: це виявилася… “тварина”.

Можна було, напевно в телефонній книзі знайти кого-небудь іншого, але, як відомо з пісні слова не викинеш, і крім того жіноча цікавість (і я її дуже добре розумію) ніхто не відміняв, тому вона зателефонувала абоненту під ім’ям “тварина”. Слухавку взяли відразу, “тварина” відповіла бадьорим чоловічим голосом:

– Люся, ти вже приїхала?

Сестра пояснила, що вона не Люся, а телефон знайшла, людина висловила легке здивування і пояснила, що сама вона (тобто він) лежить в лікарні, а Люся (дружина) повинна ось-ось підійти і чоловік скаже їй про телефон.

Моя сестра запропонувала занести телефон в лікарню (зовсім поряд), співрозмовник зрадів: “Це було б чудово!”. На тому розмова й закінчили.

У приймальному покої вже чекала невисока повненька жінка з сумними очима, спитала:

– Ви телефон принесли?

Плутано стала розповідати, що втратила мабуть, коли йшла з автобусної зупинки до лікарні, де лежить її чоловік, приїхала вранці з селища, поруч з містом.

Жінка розхвилювалася, стала дякувати, навіть намагалася дати грошей. Сестра не взяла, віддала втрату, побажала одужання чоловіку, вже тікаючи, не втрималася, запитала:

– Вибачте, а як чоловіка вашого звуть?

– Олег, – злегка здивовано відповіла жінка.

Історію цю, сміючись, розповіла мені сестра в обідній час по телефону. В кінці резюмувала: “У кожної поважаючої себе жінки іноді в телефоні з’являється “тварина!”. Я весело погодилася.

Закінчивши розмову з сестрою, відкрила телефонну книгу, знайшла там ім’я “Котик” і виправила на “Коханий чоловік”. А то, теж поспішаю вічно, бігаю, раптом телефон загублю.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page