fbpx
життєві історії
Телефон Олега настирливо миготів. – І чому б не вимкнути цю функцію, лише відволікає від роботи. – Я вирішила не випробовувати своє терпіння. Підійшла до телефону, витерла об фартух руки і тицьнула пальцем на віконечко, та замість того, щоб зникнути, воно відкрилося.  Ці рядки я перечитала мабуть разів сто. Мій розум не хотів в це вірити

Це був хороший і теплий вечір п’ятниці. Попереду такі бажані вихідні, які ми проведемо лише вдвох. Тільки Олег і я! І нехай весь світ зачекає.

Олег повернувся з роботи, як завжди, він ніколи не запізнювався, а якщо таке траплялося, то попереджав мене про свої плани заздалегідь. Цього дня я готувала на кухні романтичну вечерю, а Олег завершував свої справи в кабінеті: потрібно було терміново відписати бізнес клієнту.

На столі неочікувано замиготів телефон, і ця мелодія… скільки я просила поміняти Олега на іншу, якась така різка, на мою думку.

– Олеже, тут тобі повідомлення прийшло!

Та чоловік був такий зосереджений на роботі, що не чув моїх вигуків з кухні.

Телефон час від часу вмикався, і на екрані миготіло віконечко з повідомленням, яке надіслали на вайбер.

– І чому б не виключити ці повторні сповіщення на телефоні, – думала я. – Лише відволікають від роботи.

Я вирішила не випробовувати своє терпіння. Підійшла до телефону, витерла об фартух руки і відкрила настирливе повідомлення. Хоча, скажу чесно, я ніколи не “рилась” в телефоні Олега.

“Любий! Цей день був найкращий у моєму житті. З нетерпінням чекаю нашої наступної зустрічі”, – ці рядки я перечитала мабуть разів сто. В голові крутились тисячі думок.

А може й не даремно бабусі під під’їздом весь час говорять, що наш шлюб довго не протягне? Бо, як вони кажуть, ми багачі, і такі люди в довгих стосунках не живуть.

Ми з Олегом справді добре стоїмо на ногах. У нього свій бізнес: автосервіс, я власниця найкращого в місті салону краси. Але нам не впало все на голову. Ми довго до цього йшли, багато життя цьому віддали. Тепер ми можемо насолоджуватися життям, подорожувати і народжувати діток.

Ех, дітки, ми тільки з Олегом про них заговорили, що час… а тут це повідомлення…

Я з переляку його видала, але в моїй голові час від часу спливало це віконечко: – Любий…

Вечеря була вже на столі, як мій Олег забіг щасливий на кухню, і закружляв мене в своїх обіймах.

– Люба, я щойно домовився про важливу зустріч. Я надіюсь вона пройде чудово, і ми будемо працювати з цими партнерами. Я так довго цього чекав. Ну що, відсвяткуємо?

Замість святкування я сильно злилася. Кричала на Олега за кожну крихту, яка падала зі столу на землю. Говорила, що він не цінує моєї праці. Що в наших стосунках все помінялося, хоча, ми з Олегом як жили, так і живемо душа в душу. Сама не розумію, що на мене тоді найшло. Просто це повідомлення не давало мені спокою. Але я таки не говорила Олегу про нього. Вирішила на власні очі побачити цю дівицю.

Вихідні пролетіли, як завжди, дуже швидко. Олег закинув на плече свою сумку, поцілував мене в щічку, побажав гарного дня, і вийшов з будинку.

– Ага, буде він гарний, якщо ти попадешся мені на очі з коханкою. Ну-ну! Дай Бог, щоб цього не було…

Цілий тиждень я слідкувала за Олегом, та на мій подив, нічого підозрілого я не побачила. – Ох і зрадники, – думала я, – так ховаються, що важко їх підловити.

Робочий тиждень закінчувався, і до мене зателефонувала подружка, яка зустрічається з найкращим другом мого Олега. Ми поговорили, що на вихідні зустрінемось у нас, так як живемо ми в своєму домі, і можна посмажити шашличок, мило поспілкуватися. Я не була проти, тим більше, після виснажливого тижня, який, на щастя, не приніс свого результату, мені хотілось просто відпочити. Хоча, думки про повідомлення не давали мені розслабитись.

Ми з Олегом вже більше трьох років разом. Невже він знайшов собі іншу, кращу, але ж чим йому не догодила я?

В суботу, ближче вечора наші друзі зібралися у нас, як і домовлялися. У всіх був гарний настрій, тільки я ходила чорніше хмари. Олег не раз мене запитував, що трапилось, та я мовчала: – я ж маю вас підловити… ось тоді то я тобою не натішуся.

В той час я побігла на кухню, щоб дорізати хліба, і коли підходила до тераси, то почула їхню дивну, на мій погляд, розмову.

– Ех, Олеже! Я через тебе програв пляшку шампанського Василю. Ти чому не відреагував на наш “пранк”?

– Який ще “пранк”? – дивувався мій чоловік.

– Як який. Ми ж з Василем вирішили розіграти тебе, написавши з чужого номеру любовне послання. Я робив ставку на те, що ти даш відповідь, або ж зателефонуєш на цей номер, а ти просто його зігнорував.

Такою щасливою мене давно не бачили. Я ніби не хліб доносила до столу, а мішок зі щастям.

Нарешті я була спокійна: коханки в мого чоловіка не має. Хоча, я ледь не прибила друзів Олега, за цю витівку. Добре що все так закінчилось, а могло б дойти до розлучення.

Я все пояснила їм, сказала що сама прочитала це повідомлення, і щоб слова “пранк” в нашому житті більше не існувало.

Ось така наша історія. Миру вам, добра та неймовірного кохання! Ну, і, звичайно ж, жодних пранків…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – fakt

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook