Мій син Тарас одружився в 25 років. Зі своєю майбутньою дружиною Аліною він познайомився на вокзалі – побачив, як тендітна дівчина тягне важкий чемодан, вирішив допомогти, так і познайомилися. Коли він привів її до нас додому, я, звичайно, напружилася.
Вона не була киянкою з грошима з хорошої сім’ї, навпаки – приїжджа, без постійної роботи, без вищої освіти.
Цікаво, що і рідного дому у неї толком не було, тому що батьки її теж давно не жили на батьківщині в західноукраїнському селі, а моталися по великим обласним містам, робили ремонти.
Але навіть не це мене збентежило!
По-перше, все це було несподівано – вони почали жити разом через тиждень після знайомства. По-друге, обоє молоді, вона взагалі – майже дитина, Аліні тоді було 18 років. Але все якось швидко владналося, ми звикли одне до одного. У мене єдиний син, і я завжди сподівалася, що невістка буде мені як дочка.
Ну, не знаю, як ладнають з дочкою, але ми з Аліною були наче подружки. Та й Тарас мій був щасливий, а для матері, погодьтеся, це теж дуже важливо. Отже ми з Аліною прекрасно ладили, а вже коли вона народила чудового хлопчика, то вся наша сім’я готова була її на руках носити.
Ми все для них робили! Жили вони в окремій двокімнатній квартирі. Влітку я відправляла їх на море – у моєї найкращої подруги свій будинок під Одесою. Відпочивали вони там по два-три місяці, син працював віддалено – благо, професія дозволяє. Коли малюк хворів – ми знаходили кращих лікарів, купували і Аліні, і дитині кращі речі.
Невістка іна збиралася вступати до інституту, як раптом…
Словом, раз на рік невістка з онуком їздили на Закарпаття – у неї там живе старенька тітка. І ось у вересні минулого року Аліна як завжди поїхала туди, а повернулася чомусь без дитини.
Ми злякалися – щось трапилося? А вона зі словами «Щось я у вас не прижилася», починає збирати свої речі.
Вона пішла від сина. Поїхала, і онука ми більше не бачили!
Син мій просто сам не свій! Я писала їй довгі листи у Фейсбуці, вмовляла, буквально – благала! Мені здавалося, вона просто не розуміє, що життя собі ламає і моєму Тарасу заодно. Але вона ні на одне моє повідомлення ні відповіла.
Ось така байдужість. Але ж вона мене мамою називала… Ось що це було? Розрахунок? Адже все одно в результаті виявилося, що я – «зла свекруха». Яка, між іншим, дала їй все, що можна!
так ось. Справа не в тому, що приїжджі гірше мешканців столиці. Просто вони, як я зрозуміла, чужі! Що ми про них знаємо? Можемо тільки здогадуватися. Ось і наша Аліна, схоже, людина з сім’ї без традицій, без уподобань, без відповідальності. Байдужа!
І мені здається, моє перше почуття настороженості мене не підвело. Не треба було її навіть в будинок пускати.
Ось тільки не знаю, як бути з онуком – адже я його так люблюЙ І тарас скучає за синочком…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
