Розповім свою історію. Можливо ви теж, як більшість моїх друзів і родичів, скажете що я не права і егоїстка, а може, хтось мене і підтримає.
Всі ми жили в одному містечку: я і мої два сина з родинами. Я давно вдова, тому, особливо коли вийшла на пенсію, багато приділяла уваги онукам, допомагала невісткам.
Та що там казати, весь свій вільний час, навіть всупереч власним бажанням і відпочинку іноді, я проводила з онувами, адже у кожного сина по двоє дітей.
І ось все це починається. На щастя, місто у нас відносно мирне, тому так і живемо у своїх оселях. Хоча у мене є дуже близька подруга в Німеччині і одразу мене запросила до себе, та я відмовилася.
Справа у тому, що один мій син в теробороні, інший взагалі кадровий офіцер і за весь цей час вдома був всього разів зо три. Тобто моя допомога невісткам зараз ще більше потрібна.
Хоча, чесно скажу, вік і здоров’я вже все частіше нагадують про себе, важко багато часу щось робити по господарству чи перебувати з дітьми, двома, а іноді й усіма чотирма разом. Та й емоційний стан зараз не найкращий. Ну але я намагалася справлятися.
А тепер – вишенька на торті. Місяць тому я дізнаюся, що мої обидві невістки при надії, а в обох же вже по двійко дітей є, як я сказала! І чим вони всі думали, у такий час, ще й коли чоловіки на службі?
Ось тоді я й відгукнулася на запрошення подруги і опинилася у Німеччині, в Мангеймі.
Тепер зі мною обидва сини й невіски не спілкуються. Ну вибачте, але няньчити шістьох я просто не потягну.
Ту мені не просто морально, але я дійно видихнула, маю час прогулятися парками чи почитати, поспілкуватися з українками, які теж зараз мешкають тут.
Знаєте, багато хто мене засуджують. Мовляв, покинула рідних, онуків у небезпеці, а сама втекла, убезпечила себе і розвантажила. Мої всі рідні, які залишилися в Україні, кажуть, що я піклуюся лиш про себе і не думаю, як там зараз моїм невісткам і онукам.
А я думаю, щиро кажу, і дуже переживаю і хвилююся за них. Але я не можу підписатися на всі ті турботи, які на мене наваляться з появою ще двох онуків, я просто не витримаю.
Сподіваюся, хоч тут мене хтось підтримає. Чи я справді вчинила не справедливо по відношенню до найрідніших?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
