Я тільки в свої 30 зрозуміла, що від родичів треба триматися подалі. А від чужих – тим більше.
Брат одружився, на мій погляд – невдало. Але це справа його, з його дружиною я підтримувала стосунки на рівні привіт-бувай, посміхатися і не грубіянити. І цього, на мою думку, було цілком достатньо для мирного співіснування. Тим більше, бачилися ми не так часто. А зараз і зовсім бачитися не будемо.
Теща брата, Ольга Степанівна, та ще штучка. Не дає їй спокою, що батьки мені квартиру купили, а брату грошей дали на перший внесок на іпотеку і надихали словесно:
– Ти – чоловік, заробиш.
Сказано це було не з глузуванням, а з гордістю. Мій брат дійсно роботяга. І якби не щорічні поїздки його дружини і тещі на півдні та острови за рахунок мого брата, зрозуміло, то брат іпотеку виплатив би давним-давно.
Півроку тому мені повідомили радісну новину – брат скоро стане татом, його дружина на сьомому місяці. Я за нього пораділа і почала збирати гроші на хороший подарунок на народження племінника або племінниці.
Робота у мене малооплачувана, але улюблена – я няня в дитячому садку. Тож я не скаржуся.
Зустрічати невістку з новонародженим немовлям мене ніхто не кликав – та я і сама розуміла, що там будуть тільки найближчі. Мама з розчуленням розповідала про красеня-онука. І богатир, і їсть за двох, і ім’я красиве вибрали – Святослав. Я розпитала маму, що є у племінника, чого ще немає, щоб вибрати подарунок. Мама розвела руками – все є. З братом радитися було безглуздо – він був безмірно щасливий і не розбирається в «цих ваших дитячих штуках» абсолютно.
Тоді я вирішила зателефонувати дружині брата, Валерії, і запитати прямо у неї, що можна подарувати Святославу. А то раптом куплю дурницю якусь, або те, що у них вже є.
Моєму дзвінку Лєра не зраділа. Але коли вона почула про подарунок, її голос відразу потеплішав. Вона почала чірікать про шезлонги і гойдалки для немовлят, пообіцяла подумати і передзвонити мені.
Лєра зателефонувала ближче до вечора, і попросилася до мене в гості, обговорити подарунок. Я її запросила. Ми домовилися на суботу, щоб брат був удома і посидів з сином. Ще через півгодини невістка знову зателефонувала і запропонувала зустрітися в салоні краси, де б вона заодно привела себе в порядок. Я погодилася, виділити 200 гривень на «підрівняти кінчики», я можу собі дозволити. Нечасто, звичайно, але можу.
В салон Лєра прийшла не одна – з мамою. Братова села до перукаря, її мама – на манікюр, а я вирішила попити кави. Бо в такому салоні у мене грошей немає навіть «на кінчики».
Розмову почала Ольга Степанівна:
– Це ти, Оленко, добре придумала з подарунком. Я рада, що ти все розумієш. У Лєри з твоїм братом тепер дитинка. А ти про племінника думаєш, добре. Ти тільки квартиру не Святославчику нашому даруй, а на мене перепиши, так краще буде. А я вже онука не ображу.
– Мама, з чого це на тебе? Ми ж домовились! Олена свою квартиру на мене запише, а ми з чоловіком, як іпотеку виплатимо, відразу нашу квартиру на тебе перепишемо. Тож чекай. А Олена мені подзвонила, а не тобі, – заперечила Лєра своїй матері.
А я сиділа і дивувалася. До чого тут квартира? Тим більше – моя?
– Лєр, я подивилася модельки шезлонгів. Знайшла гарненький, Святославу сподобається, – якщо в його віці щось може подобатися, зрозуміло.
– Оленко, ну який шезлонг? Кинь, ти і так робиш такий щедрий подарунок – свою квартиру. Тож Святославчик все життя тебе дякувати буде, ти можеш йому взагалі ні на які свята більше подарунки не дарувати! – сплеснула вільною рукою Ольга Степанівна.
– У сенсі – я дарую квартиру? – отетеріла я.
– Ну як. Ти ж сама подзвонила, запропонувала Лєрочці подарунок. Сказала – вибирай. Дочка і вибрала – ти подаруєш їй свою квартиру! – посміхнулася мені теща мого брата.
Я в цьому цирку брати участь відмовилася. Я встала розвернулася і пішла. Не звертаючи уваги на крики, що пролунали мені вслід. Зовсім знахабніли, з брата всі жили тягнуть, тепер і мене вирішили безхатченком залишити? Знайшли дурненьку.
А найдивніше – вони вивернули цю історію так, ніби це була моя ідея, а потім я сама ж і відступилася! І, мало того, вони ще й заборонили моїм батькам відвідувати онука! Брат розводить руками – він там нічого не вирішує, він просто машина із заробляння бабла для задоволення непомірних апетитів дружини і тещі.
Мама, плачучи, вмовляє мене віддати їм мою квартиру, адже внук важливіше ніж те, що дочці ніде буде жити. Один тато – адекват. Мама вже зібралася Лєрі всі їх накопичення віддавати, мою «провину» загладити, так тато її зупинив.
А ще тато постановив – сім’ї сина більше ні копійки не давати, нехай Олег сам живе, як хоче. А ще тато зітхнув важко, поскаржився, що ганчірка у нього, а не син… Ну як можна таке ставлення до себе терпіти? Не розумію я Олега, а з ними взагалі не спілкуюся. І маму свою не розумію, якщо чесно.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
