Валерка одружився рано. Практично відразу після виходу з дитячого будинку. Позначилося його сильне бажання мати власну сім’ю.
З батьками йому не пощастило – батька не було взагалі, а мати синові воліла мужиків і пляшку. У підсумку мати, зловила білу гарячку, потрапила до психлікарні, а маленького Валерку відправили в дитячий будинок.
Там хлопчик мріяв про те, що коли-небудь за ним прийде пара красивих і добрих людей і забере його додому. Але на жаль, будинок у нього так і не з’явився.
Але, хоч і важке було у хлопчиська було дитинство, не було в ньому злоби, ріс Валерка добрим і нехитрим. Багато його цією добротою користувалися, але він на них не ображався.
Після дитячого будинку хлопець вступив на зварника в одне з училищ міста. А потім зустрів на вулиці симпатичну дівчину, на перший погляд добру і розуміючу. І якось зрослося все між ними. Незабаром одружилися і стали жити у її мами.
Теща, до слова сказати, Валерці попалася чудова. Прийняла хлопця як рідного. З нею і поговорити можна було, і посміятися. Та й рада Поліна Романівна слушну могла завжди дати. При цьому нітрохи не нав’язуючи.
Валерці після закінчення училища вдалося влаштуватися зварювальником на завод. Зняли квартирку з дружиною, трохи згодом народилася дочка Віра.
Начебто живи і радій. Сім’я, яку він так бажав, у нього, нарешті, була. Але щось перестали клеїтися відносини з дружиною. Наталя перестала з ним розмовляти, на всі розпитування відповідала щось незрозуміле.
І врешті-решт, пішла, залишивши йому записку на столі і Віру на додачу. У записці зазначалося, що Валерка – людина нікчемний, нічого в цьому житті не добився. І дочка, швидше за все виросте такою ж, тому вона їй не потрібна.
Валеркін самооцінка різко скотилася вниз. Якби не теща, то, можливо, він би на себе руки наклав тоді.
Але Поліна Романівна розслабитися хлопцеві не дала. Прийшла, посварила по-материнськи, змусила на роботу вийти (а то він тиждень не з’являвся після відходу дружини). Віру теща взяла на себе. У садок водила, готувала. Та й прала з обох. Загалом, допомагала чим могла.
І ніяк не могла літня жінка зрозуміти, чому її дочка кинула цього доброго і працьовитого хлопця.
Одного разу Валерка прямо в лоб запитав, чому вона з ним так возиться, адже її донька з ним не живе. “Але це вона з тобою розлучилася, а не я”, – сміхом відповіла теща.
Подобався їй цей хлопчина, хорошим він був. Хотіла б Романівна сина такого мати та народила дочку. Вірніше, народжувала нормальну, а т вона пізніше стала.
Десь місяці через чотири ця дочка заявилася і стала у чоловіка вибачення просити. Добрий Валерка мало не зробив цей фатальний крок. Але тут на шляху дочки встала мати.
Вона просто сказала: “Синку, я їй не вірю. Обдурила один раз – обдурить і в інший. Ми тобі краще дружину знайдемо, ту, яка дійсно любити буде”.
І зрозумів тут Валерка, що немає у нього тепер тещі. Є мати, добра і турботлива…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
