Мені 42 роки, дружині – 31. У нас підростає шестирічна дочка.
Дружину Богдану і всю її родину я перевіз з райцентра в Київ, всіх тут забезпечив житлом, а свою двушку в тому містечку вони здають і мають додатковий прибуток.
Ми з Богданою і дочкою Софійкою живемо у моїй новій трикімнатній квартирі, а тесть з тещою – у квартирі, що залишилася мені віддвоюрідної бездітної бабусі, але я там зробив капітальний ремонт. Молодший брат Богдани навчається в університеті, живе на знімній квартирі, за яку я йому допомагаю платити.
З Богданною у мене перший шлюб, я нікуди не поспішав, будував кар’єру, бізнес. Тим паче, мені дуже тяжко дався розрив з моєю першою дівчиною Іриною, яка стала моїм величезним коханням, а потім не поїхала за мною в столицю, обрала іншого.
Я досяг всього сам їй на зло. Назавжди виїхав зі свого села в столицю, тут я тепер не остання людина і в бізнесі, і навіть в політиці.
На одній конференції познайомився з молодою перекладачкою, яка мене зачепила юністю, розумом, красою.
Це і була Богдана. Ми одружилися. Далі ви знаєте.
Живемо добре, Богдана ідеальна дружина. Працює приватним перекладачем-фрілансером, стежить за собою, донькою, квартирою. Відпочиваємо за кордоном, можемо запросто повечеряти в дорогезному ресторані, дві машини у нас, у кожного своя, і все таке інше. Кращого я собі нічого і не бажав, донечку люблю безмежно, мрію про синочка.
І ось в моєму житті два роки тому знову з’являється Ірина, вони з родиною теж переїхали до столиці, вона сама на мене вийшла.
Я люблю цю жінку. Це вже інша любов, ніж та, що була раніше, але не менш сильна. Ми наче пов’язані міцно одним ланцюгом, але і разом не можемо – обоє цінуємо свої родини, любимо дітей і нікому не хочемо завдавати болю.
Але ми почали зустрічатися.
І ось випадково мене біля готелю побачила з Іриною теща.
Маргарита Макарівна потім сама приїхала до мене в офіс, щоб все зясувати, поговорити.
Почала наскакувати, кричати. Але ж я їй не хлопчик!
Я сів і поговорив з нею по-чоловічому. Пояснив, що чекає на мою дружину і їх усіх у випадку розлучення. Ну, а яким життям живе її дочка зараз, тещі прекрасно відомо.
Вона пішла. І думаю, їй вже не кортить все розповісти донці.
Я не покину дружину, я люблю Богдану і доенечку, у нас ще будуть діти. Я це точно знаю.
А Ірина – це моря карма, або на все життя, або ні – час покаже. Але як чоловік я маю право жити, як хочу, і звичайно, нести відповідальність за свої вчинки. І нічого мені вказувати, як можна, а як – ні. Всі в цьому світі не святі, але я вважаю, що правильно – це жити і чинити за покликом серця. Не буває грішної любові, навіть якщо вона не зовсім чесна і справедлив п овідношенню до інших.
Я хороший батько і чоловік, а все решту залиште моєму сумлінню.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
