fbpx
життєві історії
Теща, «заповзаючи» знадвору, знову довго шаркає-тупцяє в коридорі, хекає й крехтить… Зараз сяде їсти, накришить-накидає на столі й навколо крихт, шматочків їжі… Свого часу вона мені, сироті, майже замінила маму. Дружина пішла, а я тепер її доглядаю, не можу вигнати

Оце так пошуткувало зі мною життя…

Я рано залишився сиротою, а у 16 років вже зустрів свою дружина Валентину, в якою була лише мама, Віра Степанівна. Майбутня теща стала мені як матір, бо своєї я майже не пам’ятав.

З Валентиною ми прожили 22 роки, виростили двох дітей. Років п’ятнадцять тому купили свій будиночок і з’їхали нарешті від Віри Степанівни. Вона чудово жінка, але дуже вже любила цікавитися нашим життям, давати поради, вважали, що вона найкраще знає, як готувати, виховувати наших дітей і все таке.

Валі діставалися найбільші «порції» мами, бо я, як і більшість чоловіків, багато часу проводив на роботі.

Наші діти виросли, а Віра Степанівна постаріла, здоров’я різко погіршилося. Ми всі порадилися, продали її будинок у передмісті, гроші використали на ремонт нашого, а частину дітям поклали на рахунки. Віру ж Степанівну ми з Валентиною забрали до себе.

Сім років тому життя всієї нашої родини перевернулося з ніг на голову, я досі не повністю оговтався, хоча і в мене все зараз майже добре. Майже, але не все…

Сім років тому Валентина попросила в мене розлучення, бо вона закохалася… За півроку до цього вона поїхала попрацювати на кілька місяців до Італії, покликала подруга. Там Валя його і зустріла. Обманювати довго вона мене не стала, сказала, що хоче свободи і почати нову сторінку життя там, в далекій сонячній країні…

Діти поставилися до цього по-різному, дочка – простіше, а син досі з матір’ю спілкується без охоти, але це не заважає їм обом їздити до мами в гості, віддавати їй на літо наших онуків.

Мені Валентина залишила все: будинок, машину, все, нажите разом. І Віру Степанівну також. Адже її дім тут, та і не витримала б вона ніяких переїздів, наша родинна драма і так її підкосила.

От і вийшло, що теща залишилася зі мною.

І все б нічого, та стара людина є стара. І Віра Степанівна дратує мене з роками все більше…

Два роки тому я зустрів Світлану, чудову жінку, яка зцілила мою душу, повернула бажання жити і йти далі.

Зараз ми разом, Світлана прийшла жити до мене. І, якби не теща, ми були б повністю щасливі.

Але вже що маємо, те маємо. Валентина перераховує мені іноді гроші для матері, але про те, щоб забрати її до себе, мова не йде. Віддати бабцю до будинку престарілих в мене рука не підніметься й совість не дозволить, на когось із наших дітей, в яких молоді сім’ї й діти, «перекласти» тещу теж було б не справедливо.

Вихід із замкнутого кола з’явиться лише з часом, сім’ї розумієте, який. А поки нам зі Світланою тягти цю «ношу».

Кожного дня я слухаю, як теща, «заповзаючи» знадвору, знову довго шаркає-тупцяє в коридорі, хекає й крехтить… А коли сяде їсти – накришить-накидає на столі й навколо крихт, шматочків їжі, а нам зі Світланою – прибирати…

Чекати…

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без згоди автора суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook