fbpx

Тетяна Василівна розраховувала на те, що дочка, коли приїде з Києва, дасть їй на зуби всю суму, а це не мало не багато – п’ятдесят тисяч. Я в цю справу не втручалася. Але після того, як на руках свекрухи лежала двадцятка, вона влаштувала “бурю”, яка стосувалася не лише Уляни, а й всіх нас. Зранку, коли в дев’ятій годині свекруха була ще в ліжку, мені стало все зрозуміло

Тетяна Василівна розраховувала на те, що дочка, коли приїде з Києва, дасть їй на зуби всю суму, а це не мало не багато – п’ятдесят тисяч. Я в цю справу не втручалася. Але після того, як на руках свекрухи лежала двадцятка, вона влаштувала “бурю”, яка стосувалася не лише Уляни, а й всіх нас. Зранку, коли в дев’ятій годині свекруха була ще в ліжку, мені стало все зрозуміло.

Я з чоловіком і двома дітьми живу в селі разом із свекрухою. Тетяна Василівна така собі жіночка. Тут вона добра, а тут, раз, і вже якась чорна хмарка надійшла.

Поки на цьому світі жила її мама, бабуся Анна, свекруха повністю тримала на собі приготування їжі. Я ж займалася роботою, дітьми. Не подумайте, я також гарна господиня. Коли якісь свята, чи просто потрібно допомогти, я печу, готую, все як має бути. Зараз я кажу суто про “кожен день”.

Тетяні Василівні це заняття подобалося, до того ж вона була вже давно на пенсії.

Але як тільки не стало нашої бабусі, вона сказала, що з неї годі.

– Варіть собі що хочете, а я можу і канапкою перекусити. Скільки мені треба! Ти маєш чоловіка, дітей! Тепер це твоя робота.

Як сказала, так і зробила. Переважно всю роботу на кухні робила я. Свекруха могла раз на тиждень якесь перше зварити: борщ, чи супчик овочевий.

Але було в цій справі єдине виключення. Тетяна Василівна відкидала те, що вона вже не готує у випадку, коли з Києва в гості приїжджала її дочка з чоловіком і сином.

Я з нетерпінням чекала на ці рідкісні моменти, оскільки розуміла, що свою дочку вона буде годувати самим кращим. В рух йшли тушонки, котлети, запечене м’ясо. Також мама крутила улюблені Уляною голубці з тертої бульби, і обов’язково мала бути підлива зі сметани.

Словом, коли в нас були гості з Києва, в хаті панував мир, спокій і неймовірний запах свіжоприготовлених страв.

Я вже рахувала дні до Великодня, оскільки розуміла, що вони, як і кожного року, приїдуть до нас на свята. Але щось пішло не так. Уляна сказала, що вихідних немає, а син повинен ходити до школи. До того ж, бензин дорогий, щоб на два-три дні їхати посвяткувати. Тому вирішили святкувати дома.

Але коли настали весняні канікули, Уляна купила квитки, і з дитиною, без чоловіка, сіла на потяг, щоб провідати нас, і таким чином зробити дитині хоч якісь канікули.

З Уляною в нас дуже теплі відносини. Я люблю коли вона приїжджає. До того ж цей “бонус” – не треба нічого готувати.

Але в цей час мене чекало розчарування.

Я чула зранку, що Тетяна Василівна якось дуже гучно спілкується з дочкою, але не надала цьому значення. Та вже ближче до вечора, я чітко розуміла, що щось в цій історії не те.

Тихенько поспілкувавшись з Уляною, я вияснила причину маминої “бурі”.

Вже місяць часу Тетяна Василівна їздить до стоматолога. В неї там складна ситуація, і як всім зрозуміло, потрібні чималі гроші. По телефону коли вона спілкувалася з дочкою, та їй сказала, що трішки допоможе фінансово.

Але “трішки” це поняття різне. Свекрусі треба на зуби десь п’ятдесят тисяч, а Уляна сказала, що дасть не більше двадцяти. Ось вона і “засмутилася”, влаштувавши рознос.

Вже наступного дня свекруха лежала в ліжку до дев’ятої години, а ледь піднявшись, спитала мене, чим будемо снідати.

Я до цього була готова, тому сніданок вже готувався в мультиварці.

Не знаю чим в них закінчилась розмова з Уляною. Ніби вона, перед тим як повернутися до Києва, дала мамі двадцять тисяч.

Але по настрою бачу, що свекруха таки не в дусі. Як я розумію, вона тепер чекає і нашої “долі” по грошах. Нічого не вдієш, прийдеться допомагати.

Так і живемо.

Автор – Наталя У

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page