Пенсіонерка Світлана Петрівна відверто недолюблює свою невістку Анжелу.
— Теж мені, подарунок: на три роки старше, ні освіти, ні смаку! — бурчить Світлана Петрівна. — Та вона вдячна має бути за те, що Вітя її з дитиною взяв! Де б вона була, якби не Вітя!
Сорокарічний Віктор — єдиний син у матері, до того ж «пізній», народжений «для себе», коли стало ясно, що «нормальної» сім’ї створити не виходить. Світлана Петрівна «все життя поклала на вівтар виховання». У Віті було все, про що мріяли підлітки того часу, хоч і діставалося все це матері ох як непросто.
І спочатку Вітя був просто ідеальним сином. Він добре закінчив школу, вступив до вишу, і перший рік навіть відучився непогано. А потім щось сталося.
Можливо, хлопця накрив не прожитий свого часу підлітковий бунт, але Вітя спочатку потихеньку, а потім все швидше і страшніше покотився вниз. П’янки, десь пропадав…
До тридцяти років Вітя перетворився вже на закінченого алкашу.
Пропадав із дому на кілька днів, не працював, тягав речі та відбирав у матері гроші. Хлопчик, який за мами слова грубого не міг сказати! Але мати любила його сліпим коханням, терпіла, годувала, намагалася лікувати і плакала ночами.
І невідомо, як би повернулося життя далі, якби Віктор не зустрів Анжели.
Анжела взяла його в їжакові рукавиці, відбила у друзів-приятелів, закодувала, влаштувала на роботу, забрала від матері до своєї квартири — можна сказати, витягла.
Потроху Віктор одужав, прийшов до тями. Не п’є ні грама, навіть ліки від кашлю на спирті в рот не бере. Слухається дружина беззаперечно, працює. Життя налагодилося настільки, що нещодавно вони з Анжелою спільну дочку народили.
Віктор носиться з обома дітьми, сином Анжели та донькою, як курка- квочка, і в сад, і в школу, і у двір, і на ковзанку. Сусідки наводять його своїм чоловікам у приклад: з роботи бігом додому, гроші, все до останньої копієчки, віддає Анжелі, ніяких тобі посиденьок з друзями, весь час із сім’єю, дітьми.
Анжела, звичайно, весь час напоготові: перевіряє, стежить, коли це можливо – водить за ручку. По гостям не ходять, до себе запрошують лише перевірених друзів, щоби ніхто, не дай Боже, не спровокував Вітю.
Непросто, але живуть, начебто навіть щасливі. Діти ростуть у повній родині, батько займається ними день і ніч, Анжелі, судячи з усього, живеться непогано, ну а вже про Віктора й мови немає — де він зараз був, якби не дружина.
А що ж Світлана Петрівна? Думаєте, щаслива за сина та вдячна Анжелі? Ні, як би не так.
Невісткою вона незадоволена настільки, наскільки може бути незадоволена свекруха. І ходить невістка не так, і сміється голосно, і чхає, «як мужик», і наголос у словах ставить невірно.
Анжелі і сумно, і смішно. Не те щоб їй сильно було потрібна любов свекрухи, хоча… як будь-якій людині, хочеться миру, поваги і любові, хоча б у своїй родині.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
