Чоловіка звільнили з роботи, я ж отримувала копійки… Тому Сергій так піднісся духом, коли з’явилася можливість відправитися на заробітки за кордон.
Коли чоловік втратив роботу, для нас настали важкі часи. Моєї зарплати ні на що не вистачало, а витрати постійно зростали… Незадовго до цього наша дочка вийшла заміж. Весілля поглинуло не тільки всі заощадження, а й … “Господи, чим же борги віддавати?” – від цієї думки ночами я не могла заснути. Чоловік теж був так пригнічений, що на нього боляче дивитися.
Не хотіла добивати Сергія ниттям, тому не розмовляла з ним про наші фінансові проблеми, все носила в собі. Втім, він це знав і без моїх нагадувань. Доводилося дуже туго: моєї зарплати ледь вистачало на продукти, економили кожну копійку, щоб звести кінці з кінцями, а борги за квартиру, опалення, воду росли… Сергій шукав роботу. Влітку пішов до якогось фермера на збір врожаю, а восени працював підсобником на будівництві. Це трохи нас рятувало, але не настільки, щоб спокійно засинати.
Я як раз повернулася з роботи, впевнена, що застану задумливого і сумного Сергія біля вікна на кухні. Але чоловіка вдома не виявилося. З записки, залишеної на столі, я дізналася, що він поїхав оформляти новий закордонний паспорт. Коли Сергій повернувся, відразу сказала йому, що він, видно, не розуміє ситуації, якщо витрачає гроші на всякі дурниці. Але чоловік розсміявся.
– Думаєш, я з глузду з’їхав?
– Думаю, що тобі не потрібен новий закордонний паспорт. У всякому разі, не зараз.
– Якраз дуже потрібен! Якщо все складеться, то через місяць я буду працювати в Греції! Ну посміхнись! – Він обійняв мене.
– Ти знайшов роботу? – заметушилася я.
– Дійшло нарешті? Так! – І чоловік безтурботно розреготався, чого з ним давно не траплялося.
– Але… це так далеко!
– Леся, а у нас хіба є вибір?
– Ні, – засумувала я.
– Ну, ось і добре, а кілька місяців розлуки вже якось переживемо! Виявилося, що Сергій випадково побачив на одному із сайтів оголошення про набір робітників до Греції. Нічого не кажучи мені, передзвонив туди.
– А це не може бути… для лохів?
– Та ні, не схоже! Ось послухай, що вони пишуть: “Робота в Греції. Українським громадянам законодавство дозволяє легально влаштуватися на роботу в Греції. Ми пропонуємо роботу на всій території Греції. Для того, щоб приїхати на роботу до Греції, знання мови вам не буде потрібно, але знання грецької – нехай і невелике – дуже навіть стане в нагоді. Вікові рамки потенційних співробітників 20-55 років … ”
– Сергію, це дурня якась! Невже ти сам не звернув уваги на невідповідність?
– Яку?
– То вони пишуть, що знання мови не вимагається, то – бажано! А що за законодавство? Маячня! А якщо знову влізеш в борги, вкладемо кошти в твою поїздку, і нічого не вийде? Та й написано оголошення безграмотно! Раптом влетиш на гроші?
– Та не програмуй себе і мене на невдачу! Все вдасться! – заспокоїв чоловік.
Через місяць він поїхав. А я залишилася одна. Найважчими виявилися самотні вечори. Повернувшись з роботи, не знала, чим зайнятися. Навалилася депресія: “Ну що це за життя? Він – там, я – тут! Зідзвонюємося вкрай рідко – дорого. Порожніми холодними вечорами нема з ким поговорити, нікому поплакатися в жилетку… Так, звичайно, недалеко є дочка, але у неї своє життя. А я? Зовсім одна … “- так роздумувала майже щовечора.
Не хотілося готувати тільки для себе, не хотілося їсти, не хотілося нічого! А потім прийшов переказ від чоловіка. Заплатила частину боргів. Незабаром подзвонив Сергій і сказав, що приїде тільки в березні на кілька днів. Потім довгоочікувану зустріч відклав на тиждень, місяць, два… При зустрічі з донькою сказала їй:
– Тетяно, ну як це так? Стільки часу не бачилися, і знову він не може приїхати?
Але вона вважала, що я перебільшую.
– Замість того щоб радіти, що тато працює і заробляє, ти незадоволена! Подивися на себе: схудла, сивину перестала зафарбовувати… – Таня підвела мене до дзеркала. Вона була права. Я страшенно виглядала. Ожила тільки після приїзду Сергія.
– Як добре, що ти приїхав! Як довго тягнувся час!
– Я теж за тобою нудьгував. – Чоловік був у чудовому настрої. Йому поїздка явно пішла на користь. Навіть трохи помолодшав. – Як я скучив за домашньою їжею. Шкода, через тиждень потрібно повертатися! – зітхнув Сергій.
– Ти знову хочеш їхати? – злякалася я.
– Мені дали десять днів відпустки. Я обіцяв…
– Але я не хочу, щоб ти знову їхав за тридев’ять земель! Тепер, коли у нас є гроші…
– Леся, що ти говориш? Якщо я не буду заробляти, то вони дуже скоро закінчаться.
Я знала, що це правда, але все ще не здавалася. Але чоловік навіть не хотів мене слухати.
– Наступного разу побуду вдома якомога довше. Ну посміхнись! І давай змотаємося до Тані – я так скучив. Треба ще заїхати до батьків і по магазинам пройтися. Хочу, щоб ти купила собі щось красиве.
Тиждень пролетів блискавично.
– Бережи себе, – сказав на прощання Сергій. Легко сказати! Я була пригнічена ще більше, ніж під час його першого від’їзду.
Коли Сергій ненадовго приїжджав додому з Греції, то постійно порівнював “тут” і “там»” Судячи з його слів, на батьківщині все огидне: сіро, убого, нудно… Зате грецьке життя він підносив до небес. Було зрозуміло, що йому хочеться якомога швидше туди повернутися… Значить, мене знову чекає довга самотність?
Не знаю чому, але кілька тижнів відчувала слабкість. Як тільки починала щось робити, тут же задихалася, кидало в холодний піт, сильно паморочилося в голові. Думала, що це через нерви, і тому відтягувала похід до лікаря.
Зрештою “швидка” відвезла мене до лікарні. Зовсім випадково підслухала розмову лікарів. По спині побігли мурашки, а перед очима все попливло: вони підозрюють важку хворобу. Страх… Адже це вирок! А я не хочу йти з цього життя, а й боротися поодинці немає сил. Так, поруч є дочка, але, знову ж таки, у неї своє життя.
Мама… Вона вже старенька, і їй не варто знати правду… Зателефонувати Сергію? Але коханий так далеко, допомогти не зможе, та й приїхати швидко теж. Я лежала цілими днями, відвернувшись обличчям до стіни. Одного разу Тетяна рішуче сказала:
– Мамуся, бачу, ти вже знаєш про діагноз. Не переживай, рідна! Все буде добре, ось побачиш.
Лікар сказав, що вони дають тобі сильні ліки. У тебе покращилися аналізи.
– Але чому мене не відпускають додому?
– Тому що тебе лікують! Зателефонувати татові?
– Я вже дзвонила…
Я робила хорошу міну при поганій грі, тому що мені дуже не вистачало Сергія. Але коли повідомила йому, що проходжу обстеження в лікарні, він не сильно занепокоївся. Правда, я не сказала, що у мене підозрюють. “Навіщо лякати його завчасно? Краще почекати, повідомити погану новину завжди встигну”, – вирішила я. Відчувала, якби Сергію довелося приїхати, він був би не в захваті. Сидів би біля мене, як на голках, від страху втратити свою роботу.
Мені пощастило. Результати аналізів виключили цей діагноз. Виявилася все банально. Хвороба відступила. Тільки тоді я зважилася розповісти чоловікові про підозри лікарів. Стало дуже неприємно, коли він зізнався, що знав про все від Тані: “Доня кожен день писала sms-ки, а я постійно дзвонив їй. І лікарям теж. На щастя, вони мене запевнили, що тебе скоро випишуть. Я була ображена, що він не поспішив до мене. Сама, опинившись в подібній ситуації, ні на що не подивилася б – примчала, щоб бути поруч з коханою людиною. А він… просто телефонував.
Цікаво, приїхав би чи ні, якби мені стало гірше? Хвороба допомогла усвідомити, що я повинна змиритися із закордонною роботою Сергія і нормально жити. Для початку пофарбувала стіни в будинку і замінила меблі на кухні. Після цього в квартирі стало затишніше, і мені трохи полегшало, незважаючи на відсутність чоловіка. А він незабаром приїхав, абсолютно несподівано.
– Ти назовсім? – запитала я з надією.
– Ні, але буду вдома цілих три тижні.
– І на скільки поїдеш в цей раз?
– На кілька місяців… Може, на пів року… Ще не знаю, – в голосі чоловіка відчувалося насилу приховуване роздратування.
– Але я не хочу! Хочу, щоб у мене був чоловік! -Леся, в чому справа? Я не п’ю, не бігаю за бабами, надсилаю тобі гроші…
– Я не хочу грошей! Я хочу тебе!
Він навіть не помітив змін в квартирі. А коли ми ходили по магазинах, постійно кривився. “Це хіба апельсини? Якби ти знала, які смачні апельсини в Греції!”
І це на кожному кроці. Тут було сіро і холодно, там – сонячно і тепло. У нас вечорами вулиці порожні, а там після заходу сонця життя тільки починається. В Україні люди скаржаться і зляться один на одного, а ось … Час пролетів швидко. Сергій помчав в свою Грецію. Знову самотність. І нове випробування: в лікарню потрапила матір. Стан вкрай важкий. Мама не скаржилася, але я знала, що їй важко, і проводила з нею всі дні. Чоловік був потрібен мені ще більше, ніж коли я сама хворіла, тому що мені стало страшно! Сказала йому це по телефону.
– Зараз ніяк не можу приїхати, – відповів він. – Може, через місяць-півтора…
– Через місяць може бути занадто пізно. Повертайся негайно! – зажадала я і кинула трубку. Сергій приїхав через тиждень. Нервував і сердився, що відмовився від хорошої, високооплачуваної роботи. Все навколо злило його і дратувало.
– Сергію! У фірмі, де ти раніше працював, недавно змінилося керівництво. Новий начальник хоче покликати тебе назад. Нам не доведеться розлучатися на такий довгий час! Ми знову будемо разом…
– Звідки ти знаєш? – невдоволено буркнув чоловік.
– Мені дзвонив Петрович. До речі, він сказав, що вже замовив за тебе слівце перед новим директором. Так що…
– Не смій лізти не в свої справи! – грубо перебив мене чоловік. – Де працювати, вирішувати мені і тільки мені! І запам’ятай: я не хочу і не можу більше жити в цій Україні! Там все по-іншому! Гарне місто, багате життя. А тут? Сірість і злидні! – він грюкнув дверима і вискочив, як ошпарений. Повернувся чоловік пізно вночі. З тих пір він став частенько відлучатися з дому, нічого не пояснюючи, не виправдовуючись і не розмовляючи зі мною. Уривки фраз, які кидав крізь зуби, ображали. Відчувала себе прислугою: подай, принеси, попери…
Коли я приходила з лікарні (маму відвідувала кожен день і подовгу у неї сиділа після роботи), часто заставала Сергія біля вікна, він дивився вдалину. Не знаю, що він там бачить. Розумію, що йому вже немає ніякого діла до мене і навіть до дочки. Чоловік приїхав, але… так і не повернувся додому. Подумки він до сих пір десь там, в далекій і теплій країні. По суті ми стали чужими людьми. Між нами з’явилася прірва, і з кожним днем вона збільшується. Він там, я тут… Знову самотність, тільки тепер уже вдвох…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – oxu.az
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
