Тільки ми з Катериною сіли в автівку, як почалося: “Ой, які дороги у вас! У нас кращі. А ви що, досі до Туреччини відпочивати літаєте? Значить ти мало заробляєш. Ми вже давно на Дубаї переключилися. І взагалі, для чого ви в цій “дірі” сидите? Давайте до нас, в столицю”. Якби не дружина дома, я б цю дамочку “відшив” з першого словечка.
Кілька днів тому приїхала подруга дружини до нас в гості. Приїхала несподівано, впала як сніг на голову, прошу любити і жалувати.
Взагалі вона приїхала у відрядження по роботі, але зупинятися в готелі не захотіла, а вирішила завалитися до нас. А то що у нас своє життя, плани її не хвилює.
Дружина на відміну від мене дуже зраділа. Ще б пак, подруга дитинства, з якою вони не бачилися два роки. Мені її подруга ніколи не подобалася.
Вперше в житті я пошкодував, що мені не потрібно ходити на роботу. А так пішов вранці на роботу, повернувся ввечері, пару-трійку годин я готовий був терпіти їх безглузду балаканину.
Але я працюю вдома, і тому втекти з нього не було можливим.
З мене тут же зробили особистого шофера цієї особи. Дружина подивилася на мене таким поглядом і сказала: “Андрію ти ж не відмовиш Катерині підвозити її на роботу, а потім відвозити назад. Це всього пару днів.”
Не став я при сторонніх з’ясовувати стосунки. Легше було погодитися, собі дорожче. Всю дорогу, що ми їхали у Катерини не закривався рот. Чому ти не поміняєш машину? Мене моя влаштовує.
Ні, ти просто мало заробляєш. Як ви взагалі живете в цьому місті? Я ось поїхала і не шкодую. Ви відпочивати куди їздите? В Туреччину? Фу, а ми ось в Дубаї. Діти у вас в якій школі вчаться? У звичайній.
А ось наші в приватній школі. І все в такому дусі. Поки возив її, сто потів зійшло. Набридло відбиватися від її слів. Скажіть чому терпів? Не можу я жінок відшивати, тим більше вона подруга дружини.
Думав, що вечорами вони будуть кудись виходити або сидіти в іншій кімнаті не чіпаючи мене. Не тут то було. Дружина: “Андрійку посидь з нами.” Катерина: “Ти чого ховаєшся, йди до нас.”
Вечір проходив так: Катерина говорила не перестаючи, дружина моя їй підтакувала. Якщо мені вдавалося вставити слово, мене тут же переривали зі словами: “Ти нічого не розумієш, тому мовчи”. Я вже ледве стримувався, щоб не зірватися на них обох.
Попросила Катерина відвезти її в місцевий торговий центр, подивитися так би мовити місцевий колорит. Хто їх туди повіз? Звичайно ж я. До всього іншого мені ще довелося з ними тягатися по магазинах.
Катерина: “Який у вас торговий центр маленький. І що тут немає таких-то магазинів. Я хотіла зайти, по дивитися. У нас вони в кожному торговому центрі.”
Мені хотілося прогарчати їй у відповідь: “так якого милого ти йдеш сюди. Чи не простіше сходити в своєму місті. Вголос звичайно я цього не сказав. Дружина і так не добре на мене коситься.”
Добре, що завтра вона їде і ми зможемо жити спокійно і будувати плани. А дружині скажу, щоб вона сказала своїй подружці, щоб наступного разу попереджала, коли захоче нас відвідати.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
