З Денисом я познайомилася на нашій спільній роботі. Він відразу підкорив моє серце. Говорив чарівні компліменти, пригощав цукерками, дарував квіти, як тільки я приходила на роботу.
Причому дарував виключно ромашки, але ж це були мої улюблені квіти. Любовний роман з ним закрутився блискавично.
З того часу на роботу вранці ми їхали разом, так як коханий переїхав до мене. Співробітники з упередженням ставилися до нього і говорили що це не хлопець повинен жити у дівчини, а навпаки.
Але я не звертала уваги на їхні слова, адже Денис здавав свою квартиру в оренду, щоб накопичити нам на весілля, яку ми запланували в цьому році.
Та й його економність мені подобалася, можливо ще тому що мій колишній хлопець був жахливий ласун та гроші у нього ніколи не затримувалися. А кулінар Денис був що називається від Бога. Це і підкорило моє серце.
Як то раз прогулюючись з ним я вирішила зайти на кафе. Але Денис скривився і сказав що тут все дуже дорого, та й кафе це марна трата грошей, особливо дорогі, але тим не менш пішов зі мною.
Ми сіли на літній веранді і чекали поки офіціант принесе меню і тим часом обговорювали майбутнє весілля, будували плани, жартували, сміялися. Коли ж офіціант приніс меню Денис замовив собі склянку мінералки, а я була дуже голодна і тому замовила собі відбивну, салат і гарячі роли.
Коли ж принесли рахунок Денис глянув на мене так, що я вирішила сама його оплатити. Адже кафе було дійсно не з дешевих. А Денис економний, значить піклується про наше майбутньому. Як же я помилялася…
Весілля вже повинна була відбутися через тиждень, а плаття ще не вибрано і тому підбирати сукню ми вирушили в найближчий вихідний. Походивши по салонах, я побачила його.
Плаття було ніжно-молочного кольору і схоже на шматочок повітряного хмарки. Я вибрала його і понесла на касу. Денис радив мені ще приміряти декілька, але я його вже не слухала і несла плаття на касу. Як не дивно Денис оплатив без зайвих суперечок.
Напевно він розумів що для нареченої це особливий день, і сукня має бути особливою. Пізніше Денис зателефонував, щоб оплатити ресторан який я сама вибрала. Тим більше адміністратором там працювала моя племінниця і знижку зробила солідну.
Настав день весілля. Я в очікуванні крутилася перед дзеркалом наводячи марафет і дістала коробку з весільним платтям. Денис квапив, адже ми вже спізнювалися в ЗАГС.
Я одягла сукню, але тут зрозуміла що тут щось не те. Те сиділо на мені так, а це як то не так. Поглянувши я побачила що плаття зовсім інше, набагато гірше, і мало не розплакалася.
Денис розвів руками і сказав що сам в жаху, і напевно це магазин що щось наплутав.
Але діватися вже було нікуди. Сіли з Денисом в авто, а після розпису він сказав, що хоче показати мені сюрприз. Що-що, а сюрпризи Денис вмів робити. Він завіз мене в найближчий фотосалон.
Там він замовив наші спільні фото в красивому оформленні. Після чого він сказав, що мене чекає ще один сюрприз. Я мало не розридалася від розчулення і подумала що переплутані плаття це дурниця, головне що такий наречений поруч.
Так я їхала занурена в свої щасливі думки і прокинулася вже коли ми зупинилися біля міської їдальні. Нічого не розуміючи я зайшла всередину, там сиділи всі наші гості. І тут до мене дійшло…
Мій наречений жмот, справжній жлоб. Дешеві цукерки. Польові ромашки, зірвані на найближчій клумбі, плаття, яке Денис підмінив. А тепер – їдальня. Не тямлячи себе від образи я кинулася геть, добре що Денис не помітив пропажі, він в цей час скандалив з кухарем, а гості мовчки спостерігали за всім, що відбувається.
Я вибігла в сльозах на дорогу і поруч зі мною пригальмувала машина. Це був Кирило, мій колишній.І зовсім він не марнотрат, просто не вміє їх збирати…
Минуло три місяці, я розлучилася і вийшла заміж за Кирила. Він мене носить на руках. А весілля у мене було найкраще в місті.
Фото ілюстративне з вільних джерел.
