Тітка Ольга зателефонувала моїй мамі відразу після того, як ми провели дідуся в останню путь. – Ти чому попрощатися не приїхала? Не соромно тобі, сестро?, – сказала засмучена мама. – Ти ж знаєш, мені до вас дуже далеко їхати, – стала виправдовуватися тітка. А вже за деякий час, коли мова зайшла за гроші, дорога її не злякала. Миттю прибула!
Людському нахабству немає меж. Днями сталася обурлива подія, яка обурила не лише мене, а й усіх моїх родичів.
Бабуся наша – найдобрішої душі людина. Вона завжди розповідала, що їй пощастило зустріти своє єдине кохання і прожити разом все життя. Каже, отже, так було призначено згори.
Не стало нашого дідуся зовсім недавно. Він був відомим професором та читав лекції в академії. Вони часто їздили з дідусем до інших країн, багато подорожували. Вони мали гарну велику квартиру в центрі міста, непогану дачу в селі, де вони часто бували. Словом, коли вони вийшли на пенсію, жили зовсім непогано. Могли собі дозволити.
– Марійко, ми заробили таку старість, – часто казав дідусь моїй бабусі, яку дуже любив. Він для бабусі був готовий на все.
У бабусі було дві доньки, тітка Оля від першого шлюбу і моя мама, що народилася вже у другому шлюбі. Оля полаялася із сім’єю дуже давно та серйозно.
Кажуть вони полаялись коли дідусь відписав квартиру у якій я виросла на мою маму.
Мама з другим чоловіком там живуть і досі. Тітка Оля дуже тоді засмутилася і перестала розмовляти з мамою та батьками, і взагалі з усіма. Десь років 20 її ніхто не бачив. Вона просто поїхала в інше місто та змінила номер телефону. Як вона жила всі ці роки, ніхто не знав. Тітка Оля нікому не дзвонила і не писала.
З’явилася Ольга після прощання з дідусем. Вона хотіла знати, як розподілили спадщину.
Чому на прощанні тебе не було? – спитала її моя мама, піднявши слухавку, – так ніхто не робить.
На що тітка Ольга заявила, що вона була дуже зайнята і їй далеко було їхати, тому що вона живе не в нашому місті.
За заповітом усю спадщину дідусь відписав бабусі. Він вважав, що вона зможе всім правильно розпорядитися.
Бабуся дуже складно переживала відхід коханого чоловіка, погано почувалася, сили покидали її. Вона дуже любила дідуся, і ніяк не могла змиритися з втратою коханого чоловіка.
Я запросила бабусю пожити у нас, житлоплоща дозволяє, до того ж у нас поруч великий гарний парк із озером. Знову ж таки мої діти люблять бабусю, та й їй було б веселіше, відволіклася б трохи.
– Василино, я вам заважатиму. Ви вже звикли жити своєю родиною. Я хочу продати квартиру та куплю недалеко від вас. Я більше не хочу жити в центрі, та й усе нагадує мені про дідуся. – сумно відповіла бабуся.
На тому й вирішили. Поки бабуся не вступила в спадщину, стали розглядати варіанти житла неподалік нас.
Але тут мені зателефонувала мамуля і здивувала всіх. Несподівано Ольга приїхала до бабусі та попросила грошей.
Виявляється вона дуже багато винна, набрала кредитів, які вже давно треба було виплатити. А ще купа мікропозичок із величезними відсотками. Оля давно ніде не працювала, існувала вона на допомогу по безробіттю, взагалі грошей у неї не було, ось вона й вирішила взяти їх у бабусі.
– Але ж це моя донька, я не можу її залишити у скрутному становищі, – відповіла бабуся. – Хто, крім мене, їй допоможе.
Мені було незрозуміло. Тітка Оля не розмовляла з нами 20 років через квартиру, вона ніколи не допомагала літнім бабусі з дідусем, не відвідувала, навіть не дзвонила. І на прощання не зволила приїхати. А коли їй гроші знадобилися, раптом згадала, що вона має родичів.
І тітка Оля стала чекати на продаж спадщини, щоб бабуся дала їй грошей на оплату за кредитами. Моєму обуренню не було меж.
Я сама тітку Олю погано знала та попросила маму поговорити з нею на цю тему.
– Ти навіщо маму розчулити хочеш? Як не соромно, вона лише попрощалася з дідусем, а ти приїхала за грошима. Ти зовсім безсовісна. Тебе не було 20 років, а тепер тобі, бачите, гроші знадобилися!
– Ну, я ж не вимагаю, – відповіла Оля, – вона сама хоче мені допомогти. Адже тобі віддали квартиру, ти добре жала всі ці роки, я теж заслужила і взагалі це не твоя справа!
Сестри посперечалися. Мама була обурена такою поведінкою тітки Олі. Ми намагалися поговорити з бабулею, пояснити, що Ользі потрібні лише гроші.
Я ж її мама, навіть якщо вона не спілкувалася з нами, мало що в житті буває. Я не можу їй не допомогти, – сказала бабуся.
Тітка Оля просто знахабніла і користується добротою бабусі. Незабаром продадуть квартиру і Оля чекає на свою частину грошей.
– Бабусю, давай купимо тобі нове житло, а вже потім, що залишиться, якщо захочеш віддаси тітці Олі. Бабуся погодилася.
Тітку Олю ця новина вивела з себе, вона почала лаятися з нами.
Я думаю, що мала рацію, коли пояснила бабусі, як правильно розпорядитися грошима. Особисто я б взагалі не спілкувалася з тіткою Ольгою. Дуже прикро, коли люди так нахабно користуються людською добротою.
Хіба ні?
Фото ілюстративне
